Види ризиків в кредитуванні

Як і будь-які інші компанії, кредитні установи в своїй діяльності зустрічаються із багатьма обмеженнями, які встановлюються для забезпечення допустимого ризику в банківській діяльності. На стратегію кредитних установ, залежно від виду їх діяльності, впливають три основні обмеження. По-перше, діяльність кредитних установ залежать від монетарної політики, що проводиться урядом, від змін у фінансовому стані клієнтів, безпосередньо пов'язаному із змінами в бюджетній політиці. По-друге, державними органами, внаслідок важливості ролі банків в економіці, створюються інструкції, в яких визначено правила дільності банків. Ці інструкції є обов'язковими і підлягають безумовному виконанню з боку банків. По-третє, для банківського бізнесу характерний ряд обмежень в області управління, що відрізняє його від бізнесу небанківських установ і компаній, де таких обмежень нема. В розділі, який подано нижче, детально викладено основні правила управління, специфічні обмеження, безпосередньо пов'язані з основними видами банківських ризиків: ризику ліквідності, процентного курсу, валютного курсу, партнерських ризиків. Ви познайомитеся з основними способами оцінки різних видів банківських ризиків і методами обмеження їх впливу; важливість управління ризиками підкреслюється строгим регулюванням в цій сфері з боку центральних банків.
Як і будь-яка юридична особа, кредитна установа повинна бути спроможною виконувати свої зобов'язання в будь-який час; наприклад, надати певну суму грошей, необхідну клієнтові. У разі неможливості зробити це, говорять про ризик ліквідності. Тобто ризик ліквідності — це відхилення, внаслідок зовнішніх і внутрішніх обставин, від запланованої можливості надавати послуги клієнтові щодо представлення йому певної суми платіжних засобів. Щоб уникнути такої ситуації, кредитна установа повинна тримати напоготові значну частину активів, щоб мати можливість швидко скористатися ними у випадку необхідності надання потрібних сум клієнтам. Так, для збереження ліквідності активів банки прагнуть не розосереджувати великий капітал.
Ризик виникає внаслідок різниці між тривалістю залучення фінансових ресурсів, користування якими слід оплатити, і тривалістю процедури погашення кредиту (в середньому більш довгою).
Визначення ризику ліквідності
В Казначействі банку ведеться книга із записами термінів погашення, та з вказівкою позитивних (надходження) і негативних (видачі) фінансових операцій для здійснення контролю за ними в майбутньому. Представлена таблиця дозволяє оцінити дефіцит, що зумовлений відмінностями при надходженнях та видачі коштів.
Складання таблиць такого виду є досить складним.
Представлена діаграма показує позитивні і негативні моменти надходжень і витрат залежно від визначених майбутніх термінів погашення.
Якщо банк не має підтвердженої кредитної лінії від фінансової установи, за якою можна розраховувати до 60 млн доларів, то він може зіткнутися з ризиком ліквідності у 10-му місяці.
Поточні рахунки повинні розміщуватися в стовпці з найкоротшим терміном; фактично, велика частина цих депозитів може залишатися в банківському сейфі.
Ризик ліквідності може також бути результатом відсутності довіри вкладників до банку. Це може статися через інформацію про погані фінансові результати, які виникли внаслідок прострочених позик. У такому випадку банк може зіткнутися:
• з масовим вилученням депозитів з боку вкладників;
• з анулюванням міжбанківських кредитних ліній.

Управління ризиком ліквідності
Зміна часової тривалості між моментом залучення ресурсів і моментом повернення позик є одним з напрямків діяльності банку. Застосовуються два основні методи:
1. Банк може коригувати терміни погашення депозитів, наприклад, він може платити більш високі відсотки за довгострокові депозити. Або встановити об
меження на розмір того або іншого активу. Результати цього методу можуть бути оцінені в довгостроковій перспективі.
2. Банк повинен мати можливість рефінансування завдяки доступності до кредитних ліній та до різних ринків (міжбанківського, монетарного, фінансового).
При цьому важливу роль відіграє вартість такого рефінансування, але це є вже іншою проблемою.
Визначення ризику процентних ставок
Процентний ризик, як і всі інші види ризику, обумовлений невизначеністю. В даному випадку невизначеність пов'язана з майбутнім напрямом руху і рівнем процентних ставок. Процентний ризик як такий зачіпає і кредиторів, і дебіторів. Процентним ризиком, як і іншими видами ризику, можна управляти, або мінімізувати його. Це можуть робити як боржники, так і кредитори, тобто і користувачі кредиту і особи, його надаючі.
Процентний ризик можна визначити як мінливість доходів або цін фінансових активів, яка викликана зміною рівня процентних ставок. Це визначення особливо точно відносно учасників грошового ринку і ринку капіталів (інвесторів, що вкладають кошти у фінансові активи, тобто інструменти ринків грошей і капіталів). Для комерційних банків, більшість активів яких звичайно існує у формі позик, визначення може бути змінено. Процентний ризик — це ризик того, що середня вартість залучених коштів банку, тобто депозитів і взятих у позику грошей, може обігнати в часі середню процентну ставку за кредитами. Цей тип ризику є невід'ємною частиною суті банківського бізнесу, який полягає в наданні позик із залученого капіталу. Ризик процентних ставок виникає, якщо раптом вартість залучених ресурсів перевищує суму, отриману від наданих кредитів. Тобто ризик процентних ставок — це відхилення, внаслідок впливу зовнішніх і внутрішніх факторів, отриманої суми доходів банку, що визначається наявною маржею, від запланованої, внаслідок чого для банку змінюються умови розрахунку за залучені ресурси. Ризик процентних ставок постійно супроводить процес кредитування, особливо якщо тривалість часу, на який залучаються ресурси, і тривалість часу, на який надаються позики, не співпадають. Ризик може виникнути навіть у разі вимоги позичальників і вкладників щодо компенсації або у випадку дострокового погашення, через що порушується первинний баланс.
Ризик процентних ставок виникає у випадку:
• спроби поєднати залучені депозити (або надані кредити) під фіксовані процентні ставки з депозитами (кредитами) під змінні процентні ставки;
• наявності різниці між часовою тривалістю залучення депозитів і надання позик одного і того ж розміру.
В банку складається часовий графік погашення активів і зобов'язань з фіксованою ставкою; на його основі визначається основна ставка банку.
• Короткострокова позиція має місце, якщо існує надлишок зобов'язань з фіксованими ставками в порівнянні з відповідними активами. Вона сприятлива для банку у разі підвищення процентної ставки. Вона несприятлива для банку у разі пониження процентної ставки.
• Довгострокова позиція має місце при надлишку активів з фіксованою процентною ставкою в порівнянні з відповідними зобов'язаннями. Вона сприятливадля банку у разі пониження процентної ставки. Вона несприятлива для банку у разі підвищення процентної ставки.

  За допомогою графіка термінів погашення в казначействі можуть визначати допустимі межі коливань процентної ставки. Існують різні методи такої оцінки такі як метод тривалості або метод оцінки на основі чистої дисконтованої вартості.
Управління ризиком процентної ставки
Використовуються два методи:
а) у довгостроковій перспективі банки адаптують відповідні ставки (фіксовані або змінні) і/або терміни погашення своїх активів і зобов'язань для отримання позиції, яка відповідає рівню ризику, визначеному керівництвом. Наскільки це можливо, банки стараються уникати ризику;
б) інший метод полягає в покритті виявленого ризику у більш віддалені терміни
за допомогою деривативних інструментів. Використання цих інструментів приводить до того, що прибуток стає нульовим.
Таким чином, цей метод не може застосовуватися систематично, оскільки зводить прибуток банку до нуля і залежить, головним чином, від очікування езультатів роботи.
Значення процентного ризику
Чи може банк повністю нейтралізувати процентний ризик в своїй діяльності при наданні кредитів? Теоретично, так, якщо зміни в доходах від активів (тобто ставка за кредитами) можна повністю збалансувати, як по термінах, так і за розміром, змінами у витратах залучення фондів. Іноді це дійсно можливо і банки можуть проводити розумну політику «балансованого фінансування» портфелів кредитів наскільки це можливо. Проте, насправді, неможливо балансувати всі кредити у будь-який час, і банки можуть бути не завжди зацікавленими в проведенні такої політики. Банки постійно піддаються процентному ризику. Управління процентним ризиком включає управління як активами (кредитами і інвестиціями), так і зобов'язаннями (позиковими засобами) банку. Гнучкість управління обома частинами балансу, проте, обмежена. Управління активами обмежено:
1) ліквідністю і ризиком несплати, які допомагають у визначенні вмісту портфеля ризикових активів банку;
2) ціновою конкуренцією з боку інших банків, яка обмежує свободу банку у визначенні структури цін кредитів. В той же час, управління зобов'язаннями
натрапляє на обмеження при фінансуванні через:
а) обмеження вибору і розмірів боргових інструментів, які банк може успішно розмістити серед своїх вкладників і інших кредиторів у будь-який
момент часу,
б) через цінову конкуренцію з боку інших банків і інших небанківських кредитних установ, за наявні засоби.
Роль ризику ліквідності. Задача керівництва по управлінню процентним ризиком звичайно включає мінімізацію цього ризику в межах прибутковості банку і цілі ліквідності. Ризик ліквідності пов'язаний з процентним ризиком у тому, що ризикові активи є «недостатньо ліквідними». Банки не можуть по своєму бажанню, ліквідовувати ці активи — наприклад, щоб компенсувати несподіваний відтік засобів — без того, щоб це не спричинило ризик втрат через несприятливий рух процентних ставок. Ризик ліквідності змінюється залежно від категорії активів і стану фінансового ринку. Його можна, звичайно, мінімізувати, створивши портфель з повністю або в більшості своїй ліквідних активів. Але ця свобода значно обмежена через зворотний зв'язок між прибутковістю активів і їх ліквідністю.
Управління активами і управління зобов'язаннями. Управління активами звичайно не пов'язано прямо з питанням про джерело залучення. Для менеджерів по активах кредитний ризик, встановлений фахівцем з кредитів і кредитним комітетом, не пов'язаний з отриманням залучених коштів. Ризик ліквідності також можна збільшити або скоротити, змінюючи структуру портфеля активів, не змінюючи його загального розміру. Управління пасивами засновано на розумінні того, що пасиви не є більш-менш даною сумою депозитів, одержаних від клієнтів за даною ціною, а швидше основним чинником, що визначає розмір і структуру портфеля активів. Управління активами історично було замінено на управління активами і зобов'язаннями. Відповідно до цієї концепції, зобов'язання банку більш не просто пасивна стаття балансу, а невід'ємна частина інструментів, створюючих портфель активів банку. Збільшення ролі управління зобов'язаннями в управлінні активами привела до створення команд або комітетів з управління активами/пасивами. Ці підрозділи, що складаються з представників управління «казначейськими» операціями (фінансування і ліквідністі банку), а також з представників кредитного і інвестиційного відділів ефективно поєднують управління обома сторонами балансу банку при оптимальному співвідношенні ризику і доходів.
Стратегії управління
Управління пасивами породило різноманітні стратегії фінансування, а також нові види банківських інструментів. По-перше, залучені кошти, одержані за ціною, пов'язаною з кредитною позицією банку, і, отже, набагато нижче за доходи від більшості кредитів банку, сприяли зростанню і прибутковості кредитного портфеля. По-друге, вартість залучених коштів встановлюється ринком, і тому більш рухома, ніж вартість кредитів. Ця рухливість сприяла зростанню волатильністі «спредів» процентних ставок і відповідно більшій мінливості доходів. І, в-третіх, ширше використовування залучених коштів сприяло кращому управлінню ліквідністю.
Інтеграція управління зобов'язаннями і управління активами, а також використовування залучених коштів з різними термінами, ставками, обсягами і ступенем доступності не гарантує вищіх доходів. Великі можливості означають більший ризик. В даному випадку ризик пов'язаний з неправильними рішеннями при пошуку коштів — процентним ризиком — і потенційно нижчими прибутками, або навіть збитками. Не дивно, що таке співвідношення ризик/прибуток визначило виникнення різної техніки і стратегії управління. Одна з основних цілей менеджменту — контроль за процентною маржею, тобто маржею між процентним доходом від активів, що приносять прибутку і процентними витратами за зобов'язаннями («чистим доходом», вираженим у відсотках від приносячих дохід активів). Сюди відноситься також концепція спреда — різниці між зваженою середньою ставкою, одержаною по активах, і зваженою середньою ставкою по зобов'язанням. Обидва показники беруться із звіту про доходи банку. При плануванні необхідно прогнозувати ці показники. Третя концепція — це концепція розриву (гепа), що означає розбіжність, або незбалансованість активів і пасивів банку із ставкою, яка коливається і фіксованою. Це концепція балансу, який обчислюється як перевищення суми активів із ставкою, яка змінюється, над пасивами з фіксованою ставкою в даний період часу.
Управління процентною маржею. Одна з основних цілей банківського управління — досягнення певної процентної маржі або певного рівня процентного спреда. Цей рівень має на увазі певний рівень ризику (кредитного і ліквідності): ніж вище вибраний рівень, тим більший ступінь ризику банку.
Вибрані цільові рівні періодично коректуються залежно від зміни процентних ставок, конкуренції і рівня ризику, який менеджмент вважає прийнятним при даній і очікуваній економічній ситуації. Цільові рівні маржі пов'язані із змінами в структурі активів банку, схильні до їх впливу, а іноді і визначаються ними. Управління процентною маржею вимагає обережного і постійного аналізу змін на ринку банківських операцій, в економіці, процентних ставках, а також уважної оцінки змін в співвідношеннях ризик/прибуток, які є результатом політики банку по відношенню до портфеля активів.
Прогнози процентної ставки, складені економістами банку, виконують важливу роль у формуванні структури портфеля і політики мобілізації залучення коштів. У зв'язку з тим, що обидва процеси відбуваються одночасно, управлінню необхідно ефективно координувати роботу департаментів інвестицій і фінансування. Співвідношення термінів погашення, структури процентних ставок активів і зобов'язань, а також ступінь ризику неповернення грошей представляють ті три чинники, які необхідно постійно перевіряти, щоб підтримувати оптимальне співвідношення ризик/маржа (або ризик/прибуток). Балансування портфеля активів і пасивів по термінах — це часта мета, оскільки дозволяє банку зафіксувати процентний спред, тобто нейтралізувати процентний ризик.
Зауваження: невизначеність даного спреда відображає нездатність економістів точно і у будь-який час передбачити рух процентної ставки.
Процентні маржі окремого банку змінюються в часі залежно від різноманітних чинників, таких як:
1. Зміни в портфелі активів, включаючи співвідношення кредити/інвестиції, зміни структури у часі, ризику, співвідношення активів з фіксованою і плаваючою ставкою.
2. Зміни в структурі зобов'язань, включаючи співвідношення депозитів до запитання, строкових і ощадних депозитів, інших позикових засобів і власного капіталу банку.
3. Рух процентної ставки (зміни в трендах).
4. Зміни в ціні активів, наприклад, з фіксованими і плаваючими ставками, спреда, і т. д.
У багатьох країнах з високим відсотком інфляції, банки не готові проводити кредитування по фіксованій ставці (а вкладники не сприймали фіксованих ставок по депозитах). Коли інфляція супроводжується політичною і економічною нестабільністю, прогнозування процентних ставок стає практично неможливим. Управління активами і пасивами банку повинне в максимально можливому ступені прагнути до балансування портфеля активів у часовому вимірі.
Маючи на балансі активи і пасиви з фіксованою і плаваючою ставкою, банк може виявитися нездатним збалансувати по термінах всі активи, що приносять доходи. Оскільки у банку є деяка свобода вибору, йому слід повністю усвідомити можливі наслідки незбалансованого залучення фондів, і спробувати якомога точніше передбачати процентні ставки.
Різні категорії банків звичайно мають різні рівні процентної маржі. У більшості західних країн дрібні банки мають більшу процентну маржу, ніж крупні. На те є дві причини. По-перше, дрібні банки зазвичай мають велику частку «дешевих основних депозитів по відношенню до активів в порівнянні з великими банками, яким часто доводиться купувати велику частину пасивів. По-друге, дрібні банки часто дають індивідуальні позики невеликого розміру споживачам, які часто несуть високий ризик і, отже, вимагають ширшого спреда відносно вартісті ресурсів. (Такі банки, принаймні в США, можна знайти в невеликих населених пунктах в сільськогосподарських районах, де банківська конкуренція обмежена).
Управління «гепом» (розривом). Управління розривом можна визначити як управління частками активів і пасивів, чутливих до зміни процентної ставки в балансі банку, або як стратегію максимізації процентної маржі протягом циклу зміни процентної ставки.
Відокремлюють декілька видів гепу.
1. Активи з процентною ставкою, яка змінюється, перевищують пасиви із фіксованою ставкою (позитивний «геп»)
2. З падінням процентної ставки падає процентна маржа.
3. Із зростанням процентних ставок росте маржа.
4. Пасиви з постійною ставкою перевищують активи із ставкою, яка змінюється (негативний «геп»)
5. З падінням процентних ставок маржа зростає.
6. Із зростанням процентних ставок маржа падає.
Ступінь процентного ризику, оскільки він впливає на процентну маржу і спред, залежить від розмірів розриву і від напряму, швидкості і тривалості зміни процентної ставки.
Досвід показує, що концепція циклу процентної ставки набагато простіша в теорії, чим підтверджена дійсним рухом процентних ставок протягом ділового циклу (тривалість в часі який також важко виміряти). Коротко кажучи, трудність прогнозування руху процентної ставки і ринку облігацій не раз підтверджувалася. Рух процентних ставок і ринку облігацій виявилися більш передбаченими, ніж коливання цін на ринку акцій.
Успішне управління «гепом» вимагає успішного прогнозу майбутніх рухів процентної ставки.
Не всі операції із ставкою, яка змінюється, дозволяють провести балансування по терміну. Кредит, ставка якого заснована на ставці рефінансування центрального банку, але який фінансується за рахунок тримісячного депозиту, звичайно Дає «геп». В результаті виникнення певної ситуації з «гепом» менеджмент управлятиме активами і зобов'язаннями залежно від прогнозу процентної ставки. Якщо, наприклад, очікується падіння процентних ставок, необхідно збільшити частку залучених коштів із ставкою, що змінюється і збільшити частку активів з фіксованою ставкою, і, таким чином, збільшити чисту процентну маржу. У приведеному вище прикладі менеджмент зумів значно збільшити розмір спреда і чистої процентної плаваючій процентній ставці (що зазвичай базується на ставці ЛІБОР від іншої сторони.
Призначенням процентного свопу є поліпшення управління ризиком процентної ставки та зниження загальних витрат по позиці.