Сутність кредитної політики

Кредитна політика комерційного банку — це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку позичальників) на основі принципів: поворотності; терміновості; диференційованості; забезпеченості; платності.
Кредитну політику необхідно розробляти та діяти згідно з нею насамперед тому, що вона дає змогу планувати, регулювати, контролювати, раціонально організовувати взаємовідносини між банком і його клієнтами щодо зворотного руху грошових коштів.
На сучасному етапі становлення ринкових відносин в Україні банківська політика загалом і кредитна політика комерційного банку, зокрема, залежить від двох груп чинників — зовнішніх та внутрішніх.
Кожен банк визначає власну кредитну політику, беручи до уваги всю множину ризиків (внутрішніх і зовнішніх), якими він обтяжений, які впливають на ефективність його діяльності, враховуючи також ставлення керівництва банку до ризику.
До найважливіших зовнішніх чинників належать такі:
• загальний стан економіки країни, темпи інфляції, темпи зростання валового внутрішнього продукту (ВВП), дефіцит бюджету тощо;
• грошово-кредитна політика Національного банку;
• рівень доходів населення, здатність споживати банківські послуги, наявність соціальних пільг тощо;
• регіональна та галузева специфіка функціонування банку;
• рівень конкуренції;
• рівень цін на банківські продукти та послуги;
• політизованість суспільства;
• соціальна напруженість;
• попит на позики банку його клієнтів. До найважливіших внутрішніх чинників, які визначають кредитну політику банку, належать:
• кредитний потенціал банку;
• ступінь ризику та прибутковості окремих видів позик;
• стабільність депозитів;
• спектр виконуваних операцій і послуг;
• забезпеченість позик;
• професійна підготовленість, кваліфікація та досвід персоналу банку; клієнтура банку; цінова політика банку;
• практичне володіння персоналом банку теорією та інструментарієм економічного ризику.
Виділяються такі види кредитної політики комерційного банку:

Необхідно наголосити, що кредитна політика є основою стратегії ризику в діяльності банку. Вона (кредитна політика) може бути агресивною й традиційною (класичною). Підвалини кредитної політики складає стратегія банку, зорієнтована на зростання його капіталу чи на збільшення поточних доходів, або ж змішана стратегія. Отже, кредитна політика (у вузькому розумінні) - це система засобів банку в сфері кредитування його клієнтів, які здійснює банк для реа-лізації своєї загальної стратегії в певний період часу. Кредитна політика як основа процесу управління кредитом визначає пріоритети в процес! розвитку кредитних відносин, з одного боку, та функціонування кредитного механізму - з другого. Кредитна політика банку має свою внутрішню структуру. її основними елементами є:
• стратегія щодо основних напрямків кредитного процесу;
• тактика банку щодо організації кредитування;
• контроль та моніторинг щодо здійснення обраної (узгодженої) стратегії і тактики.
Виходячи з вищезазначеного, можна визначитися щодо окремих складових ризику як міри (ступеня) можливого відхилення від узгодженої (на певний період) кредитної політики певного банку, зокрема це:
• міра (ступінь) можливого відхилення (в несприятливий бік) відповідних показників кредитного процесу залежно від поточної ситуації, від показників, що визначають узгоджену поточну стратегію кредитування;
• міра (ступінь) можливого відхилення (в несприятливий бік) відповідних показників від показників, які характеризують обрану банком тактику щодо організації кредитування;
• міра (ступінь) неадекватності (недостовірності, несвоєчасності) в організації поточного контролю (моніторингу) за здійсненням кредитної політики. Кредитна політика банку визначається, по-перше, пріоритетами у виборі клієнтів і кредитних інститутів (сегментації ринку); по-друге, нормами та правилами, що регламентують практичну діяльність банківського персоналу, який реалізує ці пріоритети на практиці. Отже, здатність управляти ризиком (зокрема кредитним) залежить від компетентності керівництва банку, фахової підготовки та досвіду персоналу, осіб, що займаються відбором конкретних кредитних заяв і формують умови кредитних договорів (угод).
Загалом кредитна політика, в розрізі стратегії, включає пріоритети, принципи та цілі окремого банку на кредитному ринку, а стосовно тактики — фінансовий та інший інструментарій, що використовується даним комерційним банком для реалізації його цілей при здійсненні кредитних угод, правила їх здійснення, регламент організації кредитного процесу.
Отже, кредитна політика створює необхідні загальні передумови ефективні праці персоналу банку, знижує ймовірність помилок і прийняття нераціональнії рішень. Вона передбачає створення відповідної організаційної структури й розш ділу обов'язків між персоналом банку.
Кредитна політика — це сукупність норм і правил здійснення кредитної діялі ності за такими основними напрямками:
• оцінка кредитних заявок і укладання кредитних угод;
• ведення кредитних справ і кредитний моніторинг;
• кредитне оздоровлення.
Проте початковим етапом розробки кредитної політики має бути визначени структури органу, який проводитиме її на практиці. Таким органом є кредитний департамент комерційного банку, і саме від ефективності його роботи залежатиме успііі ність реалізації кредитної політики. Ефективність роботи кредитного департамент визначатиметься чітким розмежуванням повноважень кожного із його службовців.
Пропонується виокремити такі ділянки в роботі кредитного департамент) закріпивши за кожною з них певну кількість службовців:
• підготовка і складання інструкцій щодо кредитування;
• оцінка кредитних заявок і укладання кредитних угод;
• ведення кредитних справ і кредитний моніторинг;
• кредитне оздоровлення;
• аналіз кредитного портфеля;
• складання звітів щодо кредитування;
• управління ризиками.
Кожен службовець, закріплений за однією з цих ділянок, має виконувати функції, які передбачені для певної ділянки. Службовці, які відповідають за управління ризиками в кредитуванні, мають залучатися до роботи на всіх інших ділянках.