Принципи банківського кредитування

Принципи банківського кредитування становлять головний елемент системи кредитування, оскільки вони відбивають сутність і зміст кредиту та вимоги об'єктивних економічних законів, зокрема, стосовно сфери кредитних відносин.
До принципів кредитування відносяться: поворотність, терміновість, диференційованість, забезпеченість і платність.
Поворотність є тією особливістю, котра відрізняє кредит як економічну категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Поворотність є невід'ємною рисою кредиту, його атрибутом.
Терміновість кредитування — це необхідна форма досягнення поворотності кредиту. Принцип терміновості означає, що кредит має бути не тільки повернений, а повернений у суворо визначений термін, тобто в ньому міститься конкретно виражений фактор часу. Отже, терміновість с в часовому вираженні детермінованість поворотності кредиту. Термін повернення позики є граничним інтервалом часу, протягом якого кредитні кошти є в розпорядженні позичальника, й служить мірою, за межами котрої кількісні зміни в часі перетворюються в якісні: якщо затягується термін користування позикою, то викривлюється сутність кредиту, що негативно впливає на стан грошового обігу в цілому в Україні.
Диференційованість кредитування означає, що комерційні банки повинні формально (однозначно) підходити до проблем надання кредиту своїм клієнтам, які претендують на позику. Кредит доцільно надавати лише тим претендентам, котрі в змозі своєчасно його повернути. Тому диференціація кредитування має здійснюватися на основі показників кредитоспроможності, здатності позичальника робити кошти для погашення боргу в ході його поточної виробничої, інвестиційної та інших видів діяльності, достатності власного капіталу, які адекватно відбивають спроможність і схильність позичальника до повернення кредиту в обумовлені контрактом (договорі) терміни. Ці та інші характеристики потенційних позичальника до повернення кредиту в обумовлені контрактом (договорі) терміни. Ці та інші характеристики потенційних позичальника оцінюють, зокрема, з допомогою аналізу їх балансу та ліквідності, а також забезпеченості власними коштами, рівнем рентабельності відповідних проектів на поточний момент і в перспективі.
Оцінка кредитоспроможності суб'єктів, що прагнуть отримати кредит, здійснюється банками до укладання кредитних угод, дає їм можливість, у певній мірі, підстрахувати себе від ризику несвоєчасного повернення кредиту (та пов'язаних із цим збитків, завданих банкові) і, отже, сприяє виконанню (в певній мірі) принципу терміновості кредиту. Диференційованість кредитування, виходячи з кредитоспроможності потенційних позичальників, є необхідною умовою нормального функціонування кредиту на засадах поворотності і платності.
Принцип забезпеченості кредиту передбачає наявність у позичальників юридичне оформлених зобов'язань щодо позик, котрі гарантують своєчасне повернення кредиту: зобов'язання щодо застави; угоди-гарантії; угоди-поруки; угоди зі страхування відповідальності за непогашення кредиту. Наявність зобов'язань за банківськими позиками в одній чи одночасно кількох формах передбачається обома сторонами кредитної угоди в тексті цієї угоди.
Принцип платності кредиту означає, що юридична чи фізична особа-позичальник зобов'язана внести до банку певну плату за тимчасово взяті (позичені) у нього для своїх потреб кошти. Реалізація цього принципу на практиці здійснюється за допомогою механізму, яким є банківський відсоток. Ставка банківського відсотка — це своєрідна «ціна» кредиту. Платність (ціна) кредиту безпосередньо впливає на господарський (комерційний) розрахунок підприємців, стимулює їх до збільшення власних коштів і раціонального використання залучених коштів. Щодо банку, то платність кредиту забезпечує покриття його витрат, пов'язаних зі сплатою відсотків за залучені в депозити кошти, і витрат на утримання свого апарату, а також отримання прибутків для збільшення ресурсних фондів кредитування та використання на інші власні потреби.
Основними чинниками, котрі сучасні комерційні банки враховують при встановленні платні за кредит, є, зокрема, такі:
• облікова ставка Національного банку України;
• середня відсоткова ставка за міжбанківським кредитом, тобто за коштами, що купуються в інших комерційних банках для здійснення активних операцій даним комерційним банком;
• середня відсоткова ставка, яка сплачується банком за залучені на депозити кошти;
• ступінь ризику, яким обтяжений комерційний банк, залежно від терміну, на
який надається кредит, від виду й типу кредиту та від забезпечення;
• структура кредитних ресурсів банку (чим вищою є частка залучених коштів,тим дорожчим має бути кредит);
• попит на кредит (чим менший попит, тим дешевшим буде кредит);
• стабільність грошового обігу в країні (чим вищі темпи інфляції, тим дорожчим буде плата за кредит, тобто у банку зростає ступінь ризику втрати своїх ресурсів через знецінення грошей).
Комплексне, системне застосування на практиці всіх принципів банківського кредитування дає можливість враховувати інтереси як обох суб'єктів кредитної угоди (банку й позичальника), так і держави.
Зазначимо, що відносини в сфері кредиту будуються за відповідною чіткою системою. Під системою банківського кредитування розуміють узгоджену сукупність елементів, які визначають організацію (техніку й технологію) кредитного процесу та його регулювання відповідно до принципів кредитування.
Складовими елементами системи банківського кредитування, зокрема, є:
• частка власних коштів позичальника в операції, що потребує додаткового залучення коштів;
• цільове призначення кредиту;
• методи кредитування;
• способи врегулювання можливої кредиторської заборгованості;
• форми й доступний порядок контролю за цільовим та ефективним використанням отриманих у позику коштів і своєчасним їх поверненням.
Методи кредитування
Одним із основних елементів у системі основних засад банківського кредитування є методи кредитування, оскільки вони визначають низку інших елементів цієї системи, зокрема, вид позикового рахунку, способи врегулювання можливої кредитної заборгованості, форми та порядок здійснення контролю (моніторингу) за цільовим використанням залучених коштів і своєчасним їх поверненням.
Під методом кредитування розуміють способи надання та погашення кредиту відповідно до принципів кредитування.
У банківській практиці використовують два методи кредитування.
Сутність першого методу полягає в тому, що питання щодо надання позики вирішується кожного разу в індивідуальному порядку. Позика надається на задоволення певної цільової потреби в коштах. Цей метод застосовується при наданні позик на конкретні терміни, тобто позик, терміни яких визначають заздалегідь.
Згідно з другим методом кредитування позики надаються в межах встановленого заздалегідь ліміту кредитування банком певного позичальника. Цей ліміт (обсяг коштів) використовується позичальником у міру необхідності шляхом оплати платіжних документів, які надходять протягом певного періоду. Таку форму надання кредиту називають відкриттям кредитної лінії. Кредитна лінія відкривається, як правило, клієнтам із стійким фінансовим станом та доброю репутацією. На прохання клієнта ліміт кредитування може бути переглянуто банком.