Етапи процесу кредитування

Процес банківського кредитування — це сукупність дій банку, пов'язаних із наданням і поверненням кредиту.
Цей процес складається з певних етапів, кожний з яких, окремо, забезпечує розв'язання локальної задачі і разом з тим — головна ціль позичкових операцій — їх надійність і прибутковість для банку.
Основна робота з організації кредитного процесу в банку же бути подана у вигляді таких етапів.
• 1 етап. Формування портфеля кредитних заявок;
• 2 етап. Проведення переговорів із потенційним клієнтом;
• 3 етап. Прийняття рішення про доцільність надання кредиту
• 4 етап. Оформлення кредитної справи;
• 5 етап. Робота з клієнтом після отримання ним позики;
• 6 етап. Повернення кредиту з процентами і закриття кредитної справи.
До першого етапу входять збір інформації про попит на кредит, її аналіз та попередній відбір заявок. При цьому повинен бути дотриманий основний принцип: вся інформація про потенційних позичальників, що надходить до банку, повинна письмово фіксуватися кредитними працівниками та містити такі відомості:
• короткий зміст кредитованого проекту;
• обсяг запитуваного кредиту;
• вид та строк позики;
• пропоноване забезпечення.
Також до заявки додається пакет документів, що містить:
• засновницькі документи позичальника;
• картку зі зразками підписів уповноважених осіб та печатки;
• фінансовий звіт (баланс та звіт про прибутки та збитки);
• техніко-економічне обґрунтування або бізнес-план;
• контракти та угоди на проект, що кредитується;
• супутня документація на пропоноване забезпечення.
При надходженні до банку великої кількості заявок така інформація створює передумови для попереднього відбору найбільш привабливих пропозицій, а також дає можливість наповнювати інформаційний портфель кредитних заявок для подальшої роботи з ними. Працівник кредитного відділу відіграє роль продавця і експерта у процесі надання позики.
На підставі заповнених та наявних даних слід отримати інформацію про потенційного клієнта. У першу чергу перевірці підлягають засновники фірми, її керівники та головний бухгалтер. Особливу увагу необхідно звернути на ті підприємства та фірми, до яких вони мали відношення, Вельми бажано також перевірити інформацію щодо кредитів, отриманих фірмою раніше. Усі відомості, наявні у картці реєстрації позичальника, аналізуються та звіряються з базою даних. Дані, що не збігаються, уточнюються в ході бесіди з позичальником. За необхідності можна довідатись про його фінансовий стан в обслуговуючому банку.
На другому етапі головна мета банку — кінцеве визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта з метою укладення кредитної угоди на найбільш вигідних для банку умовах. Під час переговорів з позичальником кредитний працівник повинен проаналізувати, наскільки обгрунтована сума позики, з'ясувати рівень врахування можливих несприятливих зовнішніх факторів для того, аби забезпечити безумовне вчасне повернення позики.
У ході розмови працівникові банку не слід прагнути з'ясувати всі аспекти роботи фірми-позичальника. Він повинен зосередити увагу на ключових, базових питаннях, що становлять найбільший інтерес для банку. Запитання поділяються на п'ять груп:
• відомості про фірму;
• відомості щодо планованого кредиту;
• відомості, пов'язані з погашанням кредиту;
• відомості щодо забезпечення кредиту;
• відомості про зв'язки клієнта з іншими банками.
Враховуючи велику значимість цього етапу, в багатьох установах банків створюють спеціальні підрозділи, які називаються відділом чи сектором економічного аналізу.
У таких установах банків існує спеціальний працівник у галузі аналізу.
Під час експертизи кредитної заявки використовують різні джерела інформації:
• матеріали, одержані безпосередньо від позичальника у складі кредитної заявки: звітність, клопотання на отримання кредиту, економічне обгрунтування
проекту, що буде прокредитований, або бізнес-план;
• відомості про клієнта, що знаходяться в архіві банку (це стосується клієнтів,
котрі вже обслуговувалися в даному банку) — це статистичні матеріали згруповані за певними статистичними ознаками, і бухгалтерська ззітність (про заборгованість по кредитах, про погашення кредитів, про прострочені борги,
про ранішні відносини з банком);
• інформація про клієнта, одержана за межами даного банку (інформація податкової служби, фінансового відділу окремого регіону і т. ін.).
Вивчаючи кредитну заявку, банк може також здійснювати на місці цільові перевірки, які стосуються майбутнього кредиту. Під час відвідувань клієнта з'ясовуються ті питання, які не обговорювалися на попередній бесіді з клієнтом, оцінюється рівень компетентності працівників, що очолюють служби клієнта, які причетні до реалізації заходу, що кредитується, вивчається стан майна позичальника.
Після розмови з позичальником кредитний працівник у письмовому вигляді підсумовує отримані відомості і приймає рішення: продовжувати роботу з клієнтом чи відмовити йому. Якщо пропозиція клієнта розходиться в якихось важливих аспектах із принципами та положеннями політики, яку провадить банк у галузі кредитних операцій, заявка відхиляється. Якщо ж кредитний працівник за підсумками бесіди вирішує продовжувати роботу з клієнтом, то за методикою, прийнятою банком, провадиться оцінка кредитоспроможності позичальника та визначається ступінь ризику даного кредиту.
Коли все вищезазначене зроблено, працівник банку складає певний висновок, в якому відображаються всі критерії оцінки кредитоспроможності за певними напрямками і робиться загальний висновок щодо кредитоспроможності потенційного позичальника та рівня ризику стосовно запитуваного кредиту.
На третьому етапі банк здійснює підготовку до укладання кредитної угоди. Третій етап можливий лише за умови позитивного закінчення другого етапу, тобто оцінки кредитоспроможності та ризику.
Третій етап має назву «структурування позички». У процесі структурування банк визначає основні параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі та погашення, ціну позики та інше.
Правильне визначення виду кредиту має важливе значення для обгрунтування реальних джерел погашення позички. Якщо кредит надається на формування оборотного капіталу клієнта і належить до короткострокових, то джерелом його погашення будуть поточні грошові надходження, які надійдуть після реалізації проекту, що прокредитований.
Кредит, наданий на відтворення основного капіталу позичальника, є, як правило, довгостроковим і повинен бути повернений за рахунок прибутку від експлуатації прокредитованого проекту.
Важливе значення у структуруванні позички має правильно визначена сума кредиту. Заниження її може привести до порушення строків повернення, оскільки об'єкт, що кредитується, не буде завершений в строк, а завищення призведе до нецільового використання надлишково отриманих в банку коштів, а це викличе проблеми при розрахунках із банком.
Найчастіше розрахунок максимальної суми кредиту здійснюється таким чином: береться середньомісячна сума надходжень на всі рахунки позичальника за 4 останні місяці і коригується з урахуванням таких факторів:
1) Чи є позичальник клієнтом банку' Якщо ні, базова сума множиться на 0,7.
2) Кредитна історія:
• якщо були випадки дострокового погашення, то базова сума множиться на 1,1;
• якщо дострокове погашення відбувалося 3 і більше разів, сума множиться на 1,2;
• якщо не було випадків дострокового погашення, то сума не змінюється;
• якщо клієнт мав чи має прострочену заборгованість, то суму множать на 0,8;
• якщо заборгованість по відсотках, то множать на 0,9.
3) Розмір валюти балансу:
• якщо від $1 до 50 млн, тоді попрафочний коефіцієнт 0,9;
• від $50 до 200 млн $ — поправочний коефіцієнт 1;
• від $200 до 500 млн $ — поправочний коефіцієнт 1,1;
• більше $500 млн — поправочний коефіцієнт 1,2.
4) Коефіцієнт автономії:
• якщо він менше, ніж 10 % — поправочний коефіцієнт 0,8;
• від 10 до 30 % — поправочний коефіцієнт 0,9;
• від 30 до 50 % — поправочний коефіцієнт 1,0;
• більше 20 % — поправочний коефіцієнт 1,1.
5) Значення коефіцієнту поточної ліквідності:
• якщо менше 0,9, то поправочний коефіцієнт 0,9;
• в межах від 1 до 2, то поправочний коефіцієнт 1,0;
• більше 2, то поправочний коефіцієнт 1,1.
6) Показник рентабельності активів:
• якщо менше 10 %, то поправочний коефіцієнт 0,9;
• від 10 до 30 % — поправочний коефіцієнт 1,0;
• більше 30 %, то поправочний коефіцієнт 1,1.
7) Місцезнаходження клієнта:
• якщо є філія банку в цьому місті — поправочний коефіцієнт 1,0;
• якщо немає — то поправочний коефіцієнт 0,9.
До негативних наслідків призводять і помилки у визначенні строків кредиту. Якщо будуть встановлені занадто напружені строки кредитування, позичальник може опинитися з браком коштів, що може призвести до спаду у виробництві через невиконання запланованих заходів.
Якщо строки кредиту виявляться занадто ліберальними, тобто завеликими, то це буде стримувати віддачу від позички на більш тривалий час, і клієнт буде користуватися неконтрольованим із боку банку капіталом.
При структуруванні кредиту велике значення надається достатності та якості забезпечення кредиту.
Пріоритет при цьому, як правило, надається забезпеченню кредиту майном, проте окрім застави може бути використана гарантія, запорука, іпотека, переуступка договорів і т. д.
При визначенні основних параметрів кредиту заслуговують на увагу і такі з них, як порядок надання та погашення кредиту, встановлення плати за кредит.
Визначення плати за кредит залежить від політики, яку банк здійснює у галузі кредитування в даному періоді, і, якщо згідно з цією політикою не передбачено конкретні обмеження в рівнях процентної ставки за кредит, цей елемент позички може бути об'єктом обговорення і компромісу.
Далі угода розглядається юристами банку, котрі звертають особливу увагу на відповідність наявних контрактів і угод чинному законодавству та на можливість успішного вирішення питання повернення коштів у разі невиконання позичальником кредитного договору.
За наявності позитивного висновку юристів пакет документів перевіряється службою безпеки банку. Ключовими моментами даної перевірки є:
• перевірка контрактів та угод, що стосуються даного кредитованого проекту,
• визначення надійності та платоспроможності партнерів позичальника;
• отримання та уточнення конфіденційної інформації про всіх юридичних та фізичних осіб, стосовних даного кредитного проекту;
• перевірка фінансової стабільності гаранта (поручителя) та встановлення його зв'язків з позичальником;
• аналіз отриманої інформації та визначення можливості неповернення позичальником кредиту.
Ґрунтуючись на аналізі наявної та отриманої інформації; служба безпеки банку дає свої висновки про ступінь ризику даного кредиту.
Повний пакет документів подається керівництву банку для прийняття остаточного рішення та укладання кредитного договору або відмови клієнтові.
На четвертому етапі банк після закінчення роботи щодо структурування позички приступає до переговорів з клієнтом про укладання договору.
Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом відносно кредиту, повинна довести до нього обов'язкові умови майбутньої кредитної угоди, без виконання яких позичка не може бути надана, і ті умови, відносно яких може бути досягнутий компроміс.
Обов'язковою умовою, наприклад, може бути наявність майнового забезпечення або гарантії третьої особи, якщо їх відсутність може призвести до неповернення кредиту.
Умовою, щодо якої може бути досягнутий компроміс, як правило, виступає процентна ставка, розмір комісії та інше.
Після вирішення всіх питань і узгодження всіх параметрів майбутньої кредитної угоди робляться відповідні висновки щодо кредиту. Цей висновок за підписом начальника кредитного відділу подається на розгляд кредитного комітету банку. Після позитивного рішення цього органу відбувається підписання кредитної угоди з боку керівництва банківської установи і клієнта. Після цього на підставі внутрішнього розпорядження банку відкривається позичковий рахунок, з якого і провадиться видача кредиту. При цьому вказуються всі реквізити, характеристика рахунка (вид рахунка, сума кредиту, порядок видачі і погашення тощо).
Видача кредиту може здійснюватися одноразово або частинами у строки, визначені у кредитній угоді.
Зараховуватися кредит може на поточний рахунок клієнта або перераховуватися на рахунки господарюючих партнерів позичальника, може використовуватися також в іншому порядку, передбаченому в кредитній угоді, наприклад, шляхом одержання готівки. У більшості варіантів позичка при її наданні зараховується на поточний рахунок позичальника.
При споживчому кредиті видача його здійснюється переважно готівкою, а при наданні кредиту на капітальні затрати (на будівництво житла та ін.) — видача здійснюється в безготівковому порядку.
Видача позички оформляється розпорядженням кредитного відділу операційному відділу установи банку.
Повернення кредиту здійснюється за ініціативою клієнта, тобто позичальника, на підставі його платіжних доручень, або на підставі оголошень внесення готівки.
Якщо в день повернення позички клієнт цього не робить, банк своїм розпорядженням стягує борг, переводячи строкову заборгованість у пролонговану або прострочену.
Якщо в процесі кредитування відбулися певні зміни в умовах здійснення проекту, що кредитується, з незалежних від позичальника причин, і це призвело до додаткової потреби в кредиті, банк може задовольнити її на умовах укладання додаткової кредитної угоди.
У кредитній угоді передбачаються також, як правило, окремі форс-мажорні обставини, які дають гарантії банку і клієнту на випадок втрат внаслідок незалежних від них обставин.
З метою контролю за своєчасним поверненням позички і забезпечення нарахування процентів по ній облік кредитних операцій здійснюється на окремих позичкових рахунках, а саме:
• звичайний позичковий рахунок;
• спеціальний позичковий рахунок;
• контокорентний позичковий рахунок;
• поточний рахунок з овердрафтом.
Режим дії цих рахунків дещо відрізняється. Так звичайний позичковий рахунок і спеціальний відрізняються між собою особливостями функціонування, а саме:
• спеціальний позичковий рахунок відкривається, коли клієнт постійно користується кредитом;
• при видачі кредиту зі спеціального позичкового рахунка відкривається кредитна лінія;
• видача кредиту здійснюється в межах кредитної лінії по мірі необхідності;
• кожна видача кредиту не оформлюються документами;
• погашення кредиту здійснюється шляхом зарахування виручки в кредит (Кт) цього рахунка.
Простий позичковий рахунок застосовується для кредитування разових проектів. Режим його дії такий:
• видача і погашення кредиту здійснюється у разовому порядку;
• кожна видача кредиту оформлюється документами;
• виручка зараховується на поточний рахунок позичальника;
• кредит погашається шляхом перерахування коштів із поточного рахунка на позичковий.
Як по простому позичковому рахунку так і по спеціальному може бути тільки дебетове сальдо.
Режим дії спеціального позичкового рахунка і контокорентного схожі. Різниця лише в тому, що на спеціальному позичковому рахунку може бути тільки дебетове сальдо, а не контокорентному як дебетове так і кредитове.
Режим дії контокорентного рахунка і поточного рахунка з овердрафтом один і той саме. Різниця між ними полягає лише в тому, що з контокорентного рахунка видається кредит юридичним особам на виробничі потреби, а з поточного рахунка видається кредит фізичним особам на споживчі цілі.
На п'ятому етапі банк проводить роботу з клієнтом вже після отримання ним позики. Ця робота передбачає проведення контролю за виконанням кредитного договору та пошук нових форм співпраці з клієнтом. У процесі контролю працівники кредитного відділу використовують різноманітні джерела інформації (інформацію самого банку, інших фінансових інститутів, позичальника). Банк вживає заходів реалізації повернення позики, контролює регулярне надходження процентів за користування нею, здійснює перевірки (планові та позапланові) на місцях зі складанням акта перевірки. В ході цих перевірок контролюється відповідність фактичного витрачання позики на її цільове призначення, передбачене кредитною угодою, перевіряються накладні, угоди купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей і т. д., здійснюється аналіз грошових потоків клієнта.
У разі погіршення фінансового стану клієнта та виникнення ризику неповернення позики кредитний працівник ставить до відома керівництво для того, щоб можна було вжити відповідні заходи.
Шостий етап — повернення кредиту з процентами та закриття кредитної справи — завершальний етап кредитних взаємовідносин банку з позичальником. Випадки непогашення позик повинні щорічно аналізуватися (частіше слід розглядати випадки непогашення проблемних кредитів), при цьому вся інформація повинна бути скорегована. Останнє включає аналітичну оцінку позичальника та кредитних послуг, калькуляцію, дотримання кредитних угод і т. д.
Неухильне і послідовне дотримання даних етапів дасть змогу більш ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, забезпечити якість кредитного портфеля банку, а, отже, ефективність діяльності банківської установи в цілому.