Суть фінансових послуг банку та їх види
В економічному розумінні під послугами розуміють функції або операції, на які є попит і відповідно, ціна, що встановлюється на відповідному ринку. Слід відмітити, що послуги пов’язані безпосередньо або опосередковано із задоволенням людських потреб але не направлені на виробництво будь-яких предметів. Щодо фінансових послуг, то вони виконують фінансові функції, пов'язані із задоволенням потреб суб'єктів ринку у виробництві та реалізації предмета їх діяльності.
Відносини, що виникають у зв'язку з функціонуванням фінансових ринків в Україні та надання фінансових послуг споживачам регулюються Конституцією України. Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” та інші закони з питань регулювання ринків фінансових послуг.
Фінансові послуги - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
В зазначеному вище Законі України визначені послуги, які вважаються фінансовими. Фінансовими вважаються такі послуги:
1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків або їх обслуговування, інші форми забезпечення розрахунків;
2) довірче управління фінансовими активами;
3) діяльність з обміну валют;
4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;
5) фінансовий лізинг;
6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;
7) надання гарантій та поручительств;
8) переказ грошей;
9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;
10) торгівля цінними паперами;
11) факторинг;
12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.
Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір послуг, беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.
Усі фінансові послуги комерційних банків можна поділити на :
1) фінансові послуги на грошовому ринку;
2) фінансові послуги банків на кредитному ринку;
3) фінансові послуги банків на валютному ринку;
4) фінансові послуги на ринку цінних паперів.
До фінансових послуг банків на грошовому ринку відносяться:
- обслуговування руху грошових коштів клієнтів;
- депозитні операції;
- агентські послуги.
До послуг, які надаються банками при обслуговуванні руху грошових коштів належать:
- відкриття та ведення банками рахунків у національній валюті;
- касове обслуговування клієнтів;
- розрахункові операції банків, в тому числі обслуговування розрахунків через електронні картки.
Передумовою здійснення цих операцій є відкриття банками рахунків клієнтам у національній валюті. Це поточні рахунки (відкриваються для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій юридичними та фізичними особами-підприємцями, особами-резидентами та їх підрозділами), та поточні бюджетні рахунки (відкриваються підприємствам та їх відокремленим підрозділам у разі, якщо їм виділяють кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового використання).
Що стосується фізичних осіб, то вони можуть відкрити в українських банках поточні та депозитні рахунки. Поточні рахунки призначені для обліку коштів за вкладами фізичних осіб до запитання і використовуються ними для зберігання коштів і проведення безготівкових розрахунків з іншими фізичними та юридичними особами.
Карткові рахунки відкриваються фізичним особам на підставі відповідних документів. Якщо в установі банку фізичній особі вже відкрито звичайний поточний рахунок, то картковий рахунок відкривається на підставі заяви на відкриття карткового рахунка і договору.
Вкладні (депозитні) рахунки відкриваються фізичним особам тих же категорій, що були вказані при характеристиці поточних рахунків. Владні (депозитні) рахунки фізичних осіб призначені для обліку коштів, внесених на визначений строк та за встановлену плату. Кошти на ці рахунки можуть бути внесені готівкою, перераховані з власного вкладного рахунка в іншому банку чи власного поточною рахунка. Для фізичних осіб-нерезидентів встановлено порядок зарахування готівкових коштів тільки за наявності підтвердження джерел їх походження.
Після закінчення строку дії договору про відкриття вкладного рахунка кошти з цього рахунка можуть бути виплачені готівкою або перераховані на власний поточний рахунок фізичної особи.
Комерційні банки в своїй поточній діяльності використовують різні форми строкових вкладів ( депозитів ). Однією з найбільш поширених форм виступають сертифікати, які, в свою чергу поділяються на депозитні (видається тільки юридичній особі) та ощадні (видається виключно фізичній особі). Депозитні і ощадні сертифікати випускаються банками як на певний строк, так і до запитання. Вони можуть бути іменними і на пред’явника.
Касове обслуговування - це сукупність банківських операцій з прийняття готівки від клієнтів і зарахування її на відповідні банківські рахунки та видачі з клієнтських рахунків через касу банку готівкових коштів згідно з розпорядженням клієнтів на цілі, передбачені чинним законодавством [5].
Для здійснення операцій з касового обслуговування клієнтів комерційні банки зобов'язані виконати відповідні спеціальні вимоги. Так, побудова та обладнання касового вузла банку мають відповідати відомчим будівельним нормам “Проектування банків та банківських сховищ”, затвердженим постановою Правління НБУ від 29 серпня 1995 р. № 216. Обов’язковою є наявність у штаті банку касових працівників, професійна підготовка яких відповідає вимогам, викладеним в Інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків № 1, затвердженій постановою Правління НБУ від 7 липня 1994 р. № 129. Якщо ж банківська установа досягла щоденного обсягу зберігання готівкових коштів розміром 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, система її охорони повинна бути організована у точній відповідності з Інструкцією з охорони установ банків України підрозділами міліції при органах внутрішніх справ, затвердженою спільним наказом МВС України та НБУ. від 12 червня 1991 р. № 372.
Випуск фірмових карток і досі є престижною операцією на ринку фінансових послуг. Але вони мають обмежену сферу використання – як мінус і як плюс – емітент має повну свободу контролювати обіг карток, у тому числі і зменшуючи ризик зловживання картками шахраями, бо чим більша сфера поширення картки і більше партнерів, тим більший і ризик, який розділяється спільно всіма емітентами карток.
У більшості випадків учасники фінансового ринку діють на ринку не безпосередньо, а через своїх агентів - фінансових посередників Останні від імені і за рахунок клієнтів проводять операції на фінансовому ринку й отримують за це винагороду. Агентами на фінансовому ринку виступають брокери, що виконують заявки клієнтів на купівлю-продаж цінних паперів, фінансові посередники, що управляють майном фізичних або юридичних осіб, комерційні банки, які купують валюту для клієнтів від свого імені. Агентами вітчизняних комерційних банків на валютному ринку виступають юридичні особи, організовуючи на основі відповідної агентської угоди пункти з обміну валюти.
Відносини між агентом - фінансовим посередником та клієнтом регулюються відповідною агентською угодою. Можна виділити два основних види агентських угод: договір доручення (трастів договір) та договір комісії.
В договорі доручення агент приймає на себе зобов’язання укладати від імені та за рахунок принципала (довірителя) угоди з третіми особами. Часто це не тільки укладання угод, а й виконання певних юридичних дій.
У договорі комісії агент (комісіонер) зобов’язується укладати угоди від свого імені, але за рахунок принципала (комітента).
До фінансових послуг на кредитному ринку відносяться:
- кредит, його форми та види;
- фінансовий лізинг.
Практичні засади кредитних відносин в Україні, форми і види кредитів, принципи та умови банківського кредитування визначаються відповідними нормативними актами Національного банку України. Так, згідно з Положенням НБУ “Про кредитування”, затвердженим постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 р., кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Надання кредитів є однією з основних економічних функцій банку, що здійснюється ним з метою отримання прибутку та задоволення тимчасових потреб у додаткових грошових коштах підприємницьких структур, населення та державних організацій.
Банківські кредити поділяються на види за такими ознаками:
- строки користування;
- забезпечення;
- ступінь ризику;
- методи надання кредиту;
- строки погашення.
Відповідно до строків користування виділяють короткострокові (до одного року), середньострокові (від одного до трьох років) та довгострокові кредити (понад три роки).
За забезпеченням кредити поділяються на забезпечені заставою ( майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи), з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації) та незабезпечені (бланкові).
За ступенем ризику розрізняють стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком.
За методами надання — кредити, що надаються у разовому порядку; відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання).
Видача кредиту є економічно вигідною для банку, якщо вона має переваги перед відповідними альтернативними угодами. Кредити більшості банків становлять не менш як половину їх сукупних активів і приносять до двох третин доходу. За останні роки надання кредитних послуг стало більш ризиковим. Про це свідчать середні розміри списань по кредитах, які досягли в деяких розвинених країнах два відсотки від загальної суми наданих кредитів.
За строками погашення кредити поділяються на кредити, сплата основної суми боргу за якими відбувається після закінчення терміну користування кредитом та на кредити з поступовим погашенням основної суми боргу.
Фінансовий лізинг – це договір, відповідно до якого предмет лізингу передається лізингоодержувачу для користування на визначений договором термін і може бути придбаний лізингоодержувачем після закінчення терміну користування повної його вартості. Договором фінансового лізингу може передбачатись право на викуп предмета лізингу до закінчення визначеного договором терміну користування ним.
Згідно із світовою практикою фінансовий лізинг є угодою протягом основної частини або всього корисного терміну служби активів, переданих у лізинг. При цьому лізингодавець ніколи фізично не володіє предметом лізингу. Лізингоодержувач відповідає за утримання в дії, обслуговування та експлуатацію предмета лізингу.
Вітчизняним законодавством передбачено такі форми лізингу: зворотний, пайовий та міжнародний лізинг.
За договором зворотного лізингу предмет лізингу придбавається у власника для наступної передачі йому у лізинг.
При пайовому лізингу до 80% вартості предмета лізингу фінансується за рахунок кредиту, наданого двома і більше кредиторами.
У міжнародному лізингу беруть участь сторони, що перебувають під юрисдикцією різних держав. У цьому разі передбачається перетинання відповідними активами, послугами та лізинговими платежами митних кордонів.
Факторинг – це специфічна послуга, що надається банками своїм клієнтам у зв’язку з їх розрахунково-платіжним обслуговуванням. Головна мета факторингу – забезпечити постачальнику своєчасну оплату відвантажених товарів. Основний механізм досягнення цієї мети – надання кредиту під боргові вимоги постачальника або зобов’язання платника, тому у факторингу поєднується багато банківських послуг: розрахунково-платіжні, кредитні, аудиторські, інформаційні, проведення обліку та ін.
Факторинговими операціями займаються факторингові відділи банків чи спеціалізовані фірми, що зазвичай є дочірніми компаніями банків.
На валютному ринку комерційні банки надають такі фінансові послуги:
- відкривають та обслуговують валютні рахунки клієнтів в іноземній валюті;
- здійснюють міжнародні розрахунки за експортно-імпортними операціями;
- обмінні валютні операції.
У сучасних умовах українські банки, що мають ліцензію на здійснення валютних операцій (уповноважені банки), можуть відкривати їм клієнтам рахунки в іноземній валюті:
- поточні;
- депозитні (вкладні).
Поточний валютний рахунок відкривається суб'єкту господарювання (юридичній або фізичній особі-підприємцю) для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій формах при здійсненні поточних валютних операцій і для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.
Поточними торговельними операціями в іноземній валюті є розрахунки:
- між юридичними особами-резидентами та юридичними особами-нерезидентами при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за торговельними операціями;
- між юридичними особами-резидентами на території України за умови наявності індивідуальної ліцензії НБУ;
- між юридичними особами-нерезидентами та юридичними особами-резидентами через юридичних осіб-резидентів-посередників відповідно до договорів, укладених згідно з чинним законодавством України;
- операції на міжбанківському валютному ринку;
- оплата товарів, робіт, послуг з використанням чеків та пластикових карток.
Поточними неторговельними операціями є такі розрахунки:
- виплата готівкової іноземної валюти на витрати, пов'язані з відрядженнями;
- виплата готівкової іноземної валюти за чеками та пластиковими картками фізичним особам;
- купівля платіжних документів в іноземній валюті фізичними особами;
- виплата авторських гонорарів і платежів за користування авторськими правами;
- перерахування коштів на проведення міжнародних виставок, симпозіумів, конференцій та інших міжнародних зустрічей;
- оплата праці нерезидентів, які працюють в Україні;
- перерахування коштів і іноземній валюті за навчання, лікування, патентування, сплату митних платежів, членських внесків;
- платежі з відшкодування втрат судових, нотаріальних, арбітражних, правоохоронних органів;
- виплата готівкової іноземної валюти за переказами з-за кордону пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичів тощо);
- переказ за межі України коштів в іноземній валюті (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичам тощо).
На виконання Указу Президента України “Про деякі питання захисту банківської таємниці” від 21 липня 1998 р. №805/98 Національний банк України на зміну порядку відкриття та функціонування анонімних валютних рахунків фізичних осіб (резидентів і нерезидентів) затвердив Інструкцію про порядок відкриття та функціонування кодованих рахунків фізичних осіб резидентів і нерезидентів) у іноземній валюті та національній валюті України від 9 листопада 1998 р. №469 (зареєстрована в Міністерстві юстиції 23листопада 1998 р. №746/3186).
Кодованим називають рахунок, що відкривається в іноземній валюті або в грошовій одиниці України фізичній особі (резиденту чи нерезиденту) не як суб'єкту підприємницької діяльності, а операції за цим рахунком здійснюються із застосуванням електронного підпису-коду (набору цифр та/або літер), встановленого самим власником рахунку при його відкритті.
Кодовані рахунки поділяють на кодовані поточні та кодовані вкладні (депозитні) рахунки.
Відкриття та ведення кодованих рахунків покладено на спеціальний підрозділ банку (уповноваженого працівника). Умови обслуговування таких і виконання операцій за ними визначаються внутрішнім нормативним актом банку відповідно до його статуту.
Банк зобов'язаний забезпечити банківську таємницю при укладенні (договорів) на ведення кодованих рахунків та при обслуговуванні цих рахунків.
Торгівля іноземною валютою резидентами і нерезидентами-юридичними особами здійснюються через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України, які мають право від свого імені купувати і продавати іноземну валюту за рахунок резидентів і нерезидентів, а також для власних потреб на умовах “тод”, “том” або “спот”. Купівля-продаж наземної валюти за іноземну валюту здійснюються ними на міжнародних валютних ринках або міжбанківському ринку України.
Уповноважені банки мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою від фізичних осіб-резидентів і нерезидентів і продавати її фізичним особам-резидентам.
Вони можуть відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, в тому числі на основі агентських угод з іншими юридичними особами-резидентами. Пункти з обміну валют здійснюють конверсійні операції з готівковою іноземною валютою як для резидентів, так і для нерезидентів. Порядок забезпечення обмінних пунктів, які здійснюють свою діяльність на основі агентської угоди, обумовлюються самою угодою. Сума комісії агенту з обміну валют не має перевищувати двох відсотків від суми валюти наданої для конверсії.
Розрахунок між резидентами і нерезидентами в межах торгівельного обороту здійснюється в іноземній валюті через уповноважені банки.
Банки, залучені до системи міжнародних переказів, пов’язані між собою за допомогою комунікаційних мереж, по яких розпорядження про перекази проходять через відповідні національні платіжні системи. Ці мережі можуть експлуатуватися службами пошти, телеграфу, спеціалізованих організацій , що діють у цій сфері (наприклад мережа Western Union, Money Gram).
Ще однією банківською фінансовою послугою на даному ринку є обслуговування міжнародних пластикових карток, що використовуються в Україні. До них належать Visa, Eurocard/Masterсard, і картки міжнародної платіжної системи American Express.
Дорожній чек – це грошове зобов’язання виплатити зазначену в чеку суму власнику, чий зразок підпису проставляється на ньому в момент його продажу.
Банки проводять продаж дорожніх чеків за вільноконвертовану та національну валюти. За виконання операцій з продажу дорожніх чеків банки утримують комісійний збір згідно з тарифами.
До фінансових послуг на ринку цінних паперів належать: емісійні, інвестиційні та посередницькі.
Емісійні пасивні операції здійснюються через випуск цінних паперів власного боргу.
Інвестиційні - активні операції із вкладення власних та залучених фінансових ресурсів у фондові активи шляхом придбання відповідних цінних паперів на фондовому ринку від свого імені.
Клієнтські - посередницькі операції з цінними паперами, які здійснюються банками від імені, за рахунок та на користь клієнтів.
Комерційний банк проводить ту чи іншу операцію на фондовому ринку залежно від конкретно визначеної мети банківської діяльності. Так, для формування і збільшення власного капіталу та залучення ресурсів для використання в активних операціях банк здійснюватиме емісійні операції:
- випуск акцій і облігацій;
- емісію векселів;
- випуск депозитних та ощадних сертифікатів.
З метою одержання прибутків від діяльності з цінними паперами, для забезпечення участі у статутному капіталі інших підприємців і для контролю над їх власністю банк здійснює інвестиційні операції:
- арбітражну дилерську діяльність, тобто виконання угод купівлі-продажу цінних паперів від свого імені та за свій рахунок шляхом виставлення власних цін купівлі-продажу із зобов'язанням їх купівлі та (або) продажу за заявленими цінами;
- купівлю акцій з метою утримування їх у своєму розпорядженні.
Якщо метою банківської діяльності на фондовому ринку виступає одержання доходу у вигляді комісійних винагород від операцій з цінними паперами, то банк буде проводити клієнтські операції:
- андеррайтинг, тобто гарантоване розміщення на ринку випусків цінних паперів клієнтів-емітентів;
- брокерську діяльність, тобто здійснення угод з цінними паперами як повірений чи комісіонер, що діє на підставі договору доручення або комісії;
- діяльність з управління цінними паперами, тобто здійснення від свого імені та за винагороду протягом певного строку довірчої операції управління цінними паперами, що належать іншій особі, в інтересах цієї або інших осіб;
- клірингову діяльність: послуги з визначення взаємних зобов'язань (збирання, звірка, коригування інформації щодо угод з цінними паперами і підготовка бухгалтерських документів) та їх заліку з поставок цінних паперів і розрахунків за ними;
- депозитарну діяльність: надання послуг зі зберігання сертифікатів цінних паперів та (або) обліку переходу прав на цінні папери;
- реєстраторську діяльність: операції зі збирання, фіксації, обробки, зберігання та надання інформації, що складає систему ведення реєстру власників цінних паперів;
- діяльність з обслуговування клієнтських операції з цінними паперами: надання консультаційно-інформаційних послуг, що безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод з цінними паперами між учасниками фондового ринку.
Діяльність по організації торгівлі на ринку цінних паперів, що полягає в сприянні укладенню угод з цінними паперами між професійними учасниками ринку на регулярній та впорядкованій основі, здійснюють на біржовому ринку біржі, а на позабіржовому ринку - різні торговельно-інформаційні системи.
Торгівля цінними паперами — це здійснення угод з цінними паперами, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на основі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність). Торгівлю цінними паперами та посередницьку діяльність з випуску цінних паперів (андеррайтинг), а також діяльність з управління цінними паперами на фондовому ринку України здійснюють фінансові посередники — торговці цінними паперами.
Професійна діяльність на ринку цінних паперів, у тому числі посередницька діяльність з випуску та обігу цінних паперів, здійснюється юридичними і фізичними особами виключно на основі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством, та за умови вступу до щонайменше однієї саморегульованої організації.
У процесі здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів особи, які здійснюють таку діяльність, зобов'язані додержуватися встановлених чинним законодавством України обов'язкових нормативів достатності власних коштів та інших показників і вимог, що обмежують ризики по операціях з цінними паперами.
Діяльністю по випуску та обігу цінних паперів визнається, згідно із законодавством України, посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів, що здійснюється на основі відповідного дозволу комерційними банками та юридичними особами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності. Тих, хто мають дозвіл і здійснюють на вітчизняному ринку таку діяльність, називають торговцями цінними паперами. Основними видами діяльності, що можуть здійснювати торговці цінними паперами, є:
- діяльність по випуску цінних паперів;
- комісійна діяльність по цінних паперах;
- комерційна діяльність по цінних паперах.
Діяльністю по випуску цінних паперів визнається виконання торговцем цінними паперами за дорученням, від імені і за рахунок емітента обов'язків по організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торговець цінними паперами за домовленістю з емітентом може брати на себе зобов'язання у разі неповного розміщення цінних паперів викупити в емітента нереалізовані цінні папери. Комісійною діяльністю по цінних паперах визнається купівля-продаж цінних паперів, по здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи. Комерційною діяльністю по цінних паперах вважають купівлю-продаж цінних паперів, яку провадить торговець цінними паперами від свого імені та за свій рахунок.
При здійсненні діяльності по випуску та обігу цінних паперів як виключної торгівлі цінними паперами банки можуть здійснювати окремі види діяльності, пов'язані з обігом цінних паперів, насамперед надавати консультаційні послуги власникам цінних паперів, управляти активами інвестиційних фондів та цінними паперами інших учасників ринку [4].
Особливе місце займають операції банків з векселями. Українські комерційні банки здійснюють операції з векселями заповідно до Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про підприємства в Україні”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”. Механізм проведення банками вексельних операцій базується також на Положенні про простий і переказний вексель, Правилах виготовлення і використання вексельних бланків, Положенні про операції банків з векселями (затверджене Постановою Правління НБУ від 28 серпня 1999р.,№258).
Операції з векселями, що здійснюються комерційними банками можна класифікувати. Це: кредитні операції, торговельні, гарантійні, розрахункові, комісійні та довірчі і врахування векселів.
1. Кредитні операції - операції з надання грошових коштів проти врахування векселів та надання кредитів під заставу векселів.
2. Торговельні операції. - операції з купівлі та продажу векселів.
3. Гарантійні операції - операції з падання гарантій оплати векселів третіх осіб за певних обставин і в обумовлений строк: авалювання векселів, видача гарантій на забезпечення оплати векселів.
4. Розрахункові операції - операції з оформлення заборгованості векселями: прийняття до сплати переказних векселів, виданих на банк кредиторами; видача простих векселів кредиторам банку; видача переказних векселів на боржників банку; видача банку простих векселів боржниками банку; вексельні платежі.
5. Комісійні та довірчі операції - операції з інкасування векселів; доміциляція векселів; зберігання векселів; купівля, продаж та обмін векселів за дорученням клієнтів.
6. Врахування векселів - операція з кредитування банком суб'єкта господарювання шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя за номінальною вартістю. При цьому сума дисконту утримується наперед і вираховується відповідно із номінальної суми векселя, виходячи з кількості днів, що залишаються до строку платежу за ним з прийняттям до розрахунку дня врахування і дня платежу.
Дисконтна ставка, що застосовується банком при врахуванні векселів тісно пов'язана з процентною ставкою по звичайних кредитних.
Надання банками грошових коштів у вигляді кредитів під заставу векселів здійснюється на загальних принципах банківського кредитування. Особливістю цього виду кредитування є лише порядок надання, зберігання та реалізації застави, якою є векселі.
Торговельні операції з купівлі та продажу векселів здійснюються банками на підставі укладеного з продавцем (покупцем) договору про купівлю (продаж) векселів.
Гарантійні банківські операції з векселями полягають у наданні банком забезпечення платежу за векселем за будь-яку із зобов'язаних ним осіб. Гарантування оплати векселів є формою кредитування банком суб'єкта господарювання і здійснюється на загальних принципах банківського кредитування за дорученням та за рахунок клієнтів.
Авалювання - це взяття на себе зобов'язання оплатити вексель повністю або частково за одну із зобов'язаних за ним осіб, якщо платник не сплатив вексель у строк. Як правило, можуть бути авальовані векселі з точно визначеним строком платежу. Аваль оформляється як напис на векселі: “Вважати за аваль”, “Авальований”. В авалі має бути зазначена особа, на яку він виданий. Якщо вона не зазначена, вважається, що аваль наданий за векселедавця. Аваль може бути наданий у будь-який час: при складанні, видаванні та на будь-якому етапі обігу векселя.