Основні підходи до проведення аналізу розвитку банківського сектору

Банківська система як складова фінансової системи будь-якої країни відіграє вирішальну роль у її економічному розвитку. Головні функції банків полягають у мобілізації тимчасово вільних грошових коштів і їх розміщенні від свого імені й за свій рахунок на умовах зворотності, терміновості і платності у формі кредитування держави, юридичних і фізичних осіб, у проведенні фінансових розрахунків і формуванні платіжної системи держави, здійсненні грошової емісії в банківській та депозитній формах тощо.
Як відомо, банківські установи є посередниками між власниками коштів та їх користувачами. При цьому статус банку слугує своєрідною гарантією збереження і повернення коштів власникам у визначений термін. Банківській діяльності притаманне багаторазове перевищення залучених коштів порівняно з власним капіталом, тому операції здійснюються переважно за рахунок залучення коштів, а не власного капіталу банків.
Банківська діяльність, як і будь-яка інша, передбачає контрольні дії, спрямовані на те, щоб надійно забезпечити виконання поставлених завдань. Однак, як свідчить досвід, лише наявності інститутів контролю за банківською діяльністю недостатньо для відвернення банківських криз, обумовлених незадовільним станом реального сектору економіки й державних фінансів та іншими факторами, зокрема проблемами власне банківської системи.
Нині серед найактуальніших проблем банківського сектору України — незначний обсяг власного капіталу більшості банків і його незадовільна якість; незбалансованість структури активів і пасивів, низька ефективність управління ними, невисока їх якість. Викликають занепокоєння недосконалі стандарти надання кредитів, недоліки в регулюванні банками ризиків та інші проблеми, які потребують невідкладного вирішення.
ОСНОВНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Регулювання банківської діяльності в З Україні — це запровадження законодавчих норм створення та контролю за діяльністю банків, зобов'язання надавати встановлену звітність і пред'являти контролюючим органам звітні документи та використовувати систему заходів впливу за порушення банківського законодавства без прямого втручання в банківські операції.
Банківська система є найпотужнішим елементом фінансового сектору України. Вона пройшла шлях значної консолідації і характеризується як приватна, конкурентна і цілісна.
Як свідчить практика, ефективний шлях виявлення ризиків і тенденцій розвитку банківського сектору — це якісний і своєчасно проведений аналіз діяльності банків. Однак залишається актуальною проблема досконалості методики аналізу фінансового стану як окремого банку, так і банківського сектору загалом, зокрема аналізу, зорієнтованого на виявлення системи ризиків у банківській діяльності (розгляду макропруденційних показників фінансової стабільності).
До основних показників, що характеризують ефективний розвиток банківського сектору, належать:
1. Динаміка темпів приросту основних показників діяльності банківського сектору та реального валового внутрішнього продукту, зокрема:
— реального валового внутрішнього продукту;
— активів банківського сектору;
— зобов'язань банківського сектору;
— балансового капіталу банківського сектору;
— кредитного портфеля;
2. Відношення основних показників діяльності банківського сектору України до валового внутрішнього продукту, зокрема:
— активів банківського сектору;
Основні підходи до проведення аналізу розвитку банківського сектору — зобов'язань банківського сектору;
— балансового капіталу банківського сектору;
— кредитного портфеля.
СКЛАДАННЯ ПЛАНУ АНАЛІТИЧНОЇ РОБОТИ
Серед основних функцій аналізу банківської діяльності варто виділити такі:
вивчення впливу різних макро-економічних і соціальних чинників на розвиток банківської системи, встановлення закономірностей і тенденцій економічних явищ та їх впливу на стан банківської системи (наприклад, зміни ринкової ситуації, ринкових ставок, валютних курсів);
обґрунтування поточних і перспективних заходів;
моніторинг виконання програми розвитку банківської системи;
♦ пошук резервів підвищення ефективності діяльності банків;
♦ оцінка результатів діяльності банківської системи і виконання розроблених планів, оцінка повноти використання всіх ресурсів банківської системи (вона дає змогу оперативно регулювати банківську діяльність з метою усунення виявлених недоліків);
розробка комплексу заходів та прийняття нормативно-правових актів з метою підвищення ефективності роботи банківського сектору, мінімізації ризиків і підтримки ліквідності на належному рівні.
Чинники, які слід враховувати у про-
цесі аналізу банківської діяльності:
♦ економічна, соціальна і політична структура країни (регіону), на території якої діють банки (законодавство, нормативні вимоги Національного банку України, економічна політика уряду тощо);
♦ комплексний науковий підхід; новітні розробки в галузі оцінки
різних напрямів банківської діяльності та досвід їх використання на практиці;
всебічність аналізу банківської діяльності, що важливо для підготовки пакета комплексних заходів, необхідних для усунення виявлених недоліків і підвищення результативності роботи;
системний підхід до аналізу, за якого кожний елемент банківської системи розглядається як складова єдиного комплексу, котрому притаманні численні взаємозв'язки — як усередині системи, так і із зовнішнім середовищем;
точна і вірогідна інформація, підкріплена відповідними розрахунками й аналітично обґрунтованими висновками;
система отримання інформації, а також здійснення контролю за її достовірністю;
оперативність, регулярність і системність аналізу (його результати відповідають саме тій ситуації, яка склалася на даний момент, і тому лише в даний момент висновки аналізу можуть бути ефективно використані);
дані щодо очікування повернення кредитів, ринкової вартості цінних
паперів, які перебувають у портфелях банків, ринкової вартості основних засобів та банківського майна, необхідності вкладення коштів у освоєння нових банківських технологій, формування резервів під майбутні проблемні активи;
♦ відповідна база даних за результатами досліджень розвитку банківської діяльності впродовж кількох років;
активне застосовування результатів аналізу з метою обґрунтування, коригування та уточнення стратегічних показників розвитку банківської системи.
Лише в разі використання зазначених вище чинників аналітична робота буде справді ефективною, а її наслідком стане підвищення фінансової стійкості, прибутковості і рентабельності як конкретного банку, банків окремого регіону, так і банківської системи в цілому.
Одним із елементів аналізу ефективності регулювання банківської діяльності є вивчення якості стратегічного планування, яке дає змогу встановити довготермінові цілі розвитку банківської системи і включає розробку планів поточної діяльності. Оцінка програми розвитку банківської системи дає змогу визначити пріоритетні напрями діяльності на наступний період і зробити відповідні висновки щодо якості стратегічного планування.
На початку проведення аналізу банківського сектору уточнюються об'єкти, мета і завдання аналізу. Після цього складається план аналітичної роботи і розробляється система показників, за допомогою яких окреслюватимуться об'єкти аналізу. Далі накопичується й опрацьовується відповідна інформація, перевіряється її достовірність та порівнянність.
Аналіз складається з таких трьох етапів:
попередній (передбачає структу-ризацію та вивчення матеріалу, що аналізується, його перевірку, обчислення оцінних показників);
аналітичний (полягає в описі одержаних розрахункових показників);
завершальний (передбачає розробку рекомендацій).
Джерелами для здійснення аналізу діяльності банківського сектору є:
♦ щоденний (щомісячний, щоквартальний, щорічний) баланс;
♦ звіт про прибутки та збитки; звіт про рух коштів;
♦ звіт щодо власного капіталу; аудиторський звіт зовнішніх аудиторів, а за необхідності — поточна звітність для Національного банку України й дані первинного аналітичного та синтетичного обліку;
інформація щодо платоспроможності боржників;
дані про ринкову вартість цінних паперів, майна тощо.
У будь-якому випадку найважливішим джерелом інформації під час проведення аналізу діяльності банківського сектору є баланс, що віддзеркалює джерела створення ресурсів та їх розміщення.
Залежно відмети й періоду розрізняють такі види аналізу:
попередній;
оперативний;
остаточний (за результатами даного періоду);
перспективний (стратегічний). Залежно від об'єкта розрізняють такі види аналізу:
функціональний;
♦ структурний (вертикальний);
♦ операційно-вартісний;
♦ аналіз масштабності активних або пасивних операцій.
Вибір методів аналізу конкретної ситуації залежить від:
періоду охоплення;
мети аналізу;
часу його здійснення (у момент проведення операції; за даний період часу; на перспективу).
Під час аналізу діяльності банківського сектору найчастіше використовують такі методи:
♦ зіставлення; порівняння; метод коефіцієнтів; групування; балансовий метод; графічний метод;
метод табличного відображення. Методом зіставлення передбачається зіставлення:
планових і фактичних показників з метою виявлення ступеня виконання програми розвитку банківського сектору;
фактичних показників результатів діяльності банківського сектору з нормативними показниками, встановленими банківським законодавством, нормативно-правовими актами Національного банку України;
фактичних показників із показниками попередніх періодів для визначення тенденцій розвитку банківського сектору;
показників діяльності вітчизняного банківського сектору з показниками інших банківських систем з метою визначення місця банківської системи України на міждержавному банківському ринку та його конкурентоспроможності;
результатів досліджень розвитку різних елементів діяльності банківського сектору, що дає змогу дійти загального висновку стосовно якості його роботи (наприклад, зіставлення аналізу доходів та аналізу витрат);
результатів діяльності банківського сектору (його прибутковості й рентабельності) до та після упровадження будь-яких нових технологій (такий аналіз дає змогу оцінювати окупність цих технологій);
результатів діяльності боржників;
♦ показників ринкової вартості цінних паперів, майна тощо.
Метод зіставлення базується на приведенні всіх показників діяльності банківської системи, що використовуються під час аналізу, до порівнянного вигляду (наприклад, приведенні кількісного виразу всіх показників до єдиної валюти, враховуючи курс, що склався на ринку на конкретну дату).
Метод порівняння базується на зіставленні між собою значень аналогічних фінансових показників. Найпоширеніша форма цього методу — порівняння фактичних показників зі встановленими нормами функціонування банківського сектору і прогнозом. Практикується також порівняння з фактичними показниками банківської діяльності за минулі звітні періоди, наводяться очікувані показники на майбутнє. Порівнюються фінансові показники банківського сектору України з показниками банківських секторів інших країн.
Методом коефіцієнтів передбачається використання не абсолютних, а відносних показників. За допомогою цього методу оцінюються показники ліквідності, платоспроможності, рентабельності банківського сектору.
Метод групування полягає у відповідному групуванні різних статей балансу банку з метою виявлення даних, необхідних для проведення аналізу конкретного напряму його діяльності. Наприклад, групування може здійснюватися за ступенем ліквідності, економічної сутності банківських операцій, рівнем дохідності активів та вартості пасивів.
Балансовий метод є порівнянням активної і пасивної частин балансу, зіставленням протилежних величин, які характеризують одне й те ж явище (наприклад, надходження ресурсів і їх використання, доходи та видатки тощо).
Графічний метод — відображення виявлених у процесі аналізу діяльності банківського сектору даних у вигляді графіків, діаграм, малюнків. Такий метод сприяє більшій наоч-
ності результатів проведеного аналізу.
Табличний метод — це презентація виявленої у процесі аналізу інформації у вигляді таблиць. Зазначений метод найефективніший з точки зору подальшого створення бази даних за результатами аналізу за різні періоди часу. Він дає змогу детально простежити розвиток діяльності банківського сектору в динаміці протягом певного часу та визначити перспективу.
За підсумками проведеного аналізу готуються документи, що містять усю інформацію щодо його результатів, відповідні рекомендації для керівництва, спрямовані на мінімізацію недоліків і розвиток позитивних тенденцій у діяльності банківського сектору.
Слід окремо зупинитися на особливостях проведення аналізу активів і пасивів як банківського сектору в цілому, так і окремого банку.
Основною метою аналізу пасивів є:
визначення обсягу власних коштів, їх структури і тенденцій змін;
визначення обсягу залучених коштів і їх структури;
перевірка дотримання нормативів достатності капіталу (власних коштів).
Аналіз пасивів банківського сектору починають зі з'ясування загальної картини співвідношення власних і залучених коштів. Для цього зіставляють балансові дані щодо базового та поточного років і складають окрему таблицю, в якій із власних коштів (капіталу) виокремлюють статутний капітал, нерозподілений прибуток минулого, звітного років, резервний капітал, спеціальні фонди за їх видами за даними аналітичного обліку.
Визначається питома вага кожного виду власних коштів як відносно загальної суми власного капіталу, так і відносно всіх пасивів банку. З метою з'ясування тенденції щодо посилення чи послаблення ролі кожного виду власних коштів це зіставлення провадиться за кілька років чи інших періодів.
Цілями аналізу залучених коштів є:
визначення ролі кожного виду залучених коштів;
оцінка ролі тенденції до збільшення чи скорочення коштів кожного із зазначених видів;
формулювання загального висновку щодо політики управління залученими пасивами.
У процесі аналізу залучених коштів окремо розглядають депозити до запитання (у тому числі на коррахунках банків і кошти до запитання), строкові депозити, зокрема міжбанківські кредити і депозити суб'єктів господарювання, вклади та депозити фізичних осіб. Ураховується інформація за базовий та звітний рік (період). При цьому за кожним видом залучених коштів визначаються ті з них, завдяки яким і виникло це зростання (зниження), формулюються висновки щодо того, чим воно було зумовлене.
Виходячи з дослідження динаміки структури залучених коштів, оцінюється якість менеджменту пасивів банківського сектору. З'ясовуються причини недостатнього використання резервів залучення коштів. Це можуть бути або об'єктивні причини (економічний стан держави, інфляційні очікування населення тощо), або низький рівень менеджменту банківського сектору.
Практика свідчить, що найпоширенішим недоліком банків, якого вони припускаються в ході залучення коштів, є інертний стиль керування пасивами, за якого практична діяльність банків зорієнтована не на перспективну ефективність, а на щоденне виживання (виконання нормативів, "латання дірок" у балансі тощо). Ознакою такого стилю можуть бути відображені у балансі банку невиправдано високі темпи залучення міжбанківських кредитів.
Цілі і завдання аналізу активів банківського сектору та окремого банку:
визначення кількарічної тенденції щодо збільшення чи зменшення активів, зокрема дохідних, недо-хідних, робочих, високоліквідних, іммобілізованих (вкладених в основні фонди тощо);
♦ аналіз якості активів, зокрема кредитного портфеля;
♦ виведення узагальнюючої оцінки стосовно оптимізації складу і структури активів.
На першому етапі аналізу активів складають динаміку змін обсягів і структури (питомої ваги) найважливіших груп активів за кілька років.
Таке зіставлення дає змогу побачити політику вкладення ресурсів банку в прибуткові активи чи, можливо, в їх капіталізацію (основні фонди тощо), що не сприятиме у перспективі зростанню дохідності.
Після аналізу за групами проводять деталізований аналіз за видами або підгрупами активів у динаміці за низку років і за питомою вагою кожного виду в загальній сумі активів.
Якісний їх склад характеризується співвідношенням продуктивних і непродуктивних активів та витрат на власні потреби. До продуктивних активів належать усі операції з клієнтурою і контрагентами банку за кредит-
но-інвестиційною системою. До непродуктивних — вимоги за ризико-вими операціями, резерви і кошти дебіторів. До затрат на власні потреби відносять капіталізовані активи, нематеріальні активи, збитки, відвернуті за рахунок прибутку.
Аналізом кредитного портфеля передбачається:
аналіз якості наданих кредитів;
♦ аналіз їх забезпечення;
аналіз якості виданих кредитів за термінами погашення;
аналіз очікуваних показників повернення боргу.
Досліджуються передусім динаміка і структура кредитів у такому розрізі: овердрафт, кредити під платіжні картки, операції РЕПО, векселі, факторинг, комерційні кредити, кредити на будівництво, освоєння землі, фінансовий лізинг тощо.
Аналіз інвестииійного портфеля — це аналіз вкладень у цінні папери на продаж та на інвестиції (тобто на купівлю цінних паперів з метою отримання прибутку, дивідендів чи частки від прибутку згідно з угодою).
Під час аналізу портфеля цінних паперів необхідно передбачати зміни їх ринкової вартості, а також фінансовий стан підприємств, цінні папери на інвестиції яких є у банках.
Після проведення аналізу активів і пасивів необхідно порівняти окремі показники їх структури, а саме:
платні пасиви та дохідні активи (кредитний портфель, цінні папери тощо). Для рентабельної роботи банку залучені пасиви мають бути меншими від дохідних активів. Щоб підвищити прибуток, частину дохідних активів слід формувати за рахунок власного капіталу;
платні пасиви — дохідні активи (прибуток, що реально надходить, і з якого сплачуються відсотки). Якщо дохідні активи перевищують платні пасиви, це свідчить про виваженість кредитної політики. Особливо важливо визначити цей показник на майбутнє, щоб своєчасно вживати заходів для запобігання збитків. Зворотна ситуація (тобто перевищення платних пасивів над дохідними активами) свідчить про "вхід" банку в так звану "фінансову спіраль" (тобто у стан, коли для здійснення розрахунків за зобов'язаннями необхідно робити нові й нові запозичення);
статутний капітал — проблемні активи. Цей показник слід обчислювати як в абсолютному, так і у відносному вимірах і розраховувати його перспективне значення. Показник
свідчить про те, яку частку статутного капіталу втрачено;
регулятивний капітал — проблемні активи. Показник має таке ж значення, як і попередній.
Одним із методів аналізу фінансового стану банку є вивчення співвідношення реальної суми активів та пасивів, зважених на ризики. Цей метод ґрунтується на кількісному способі аналізу фінансових ресурсів.
З метою встановлення контролю за фінансово-економічними показниками банківського сектору пропонується здійснювати моніторинг за загальною, валютною позиціями та позицією ліквідності.
1. Контролем за загальною позицією передбачено виявлення:
— різниці між платними активами і платними пасивами;
— різниці між платними активами (за мінусом негативно класифікованих) і платними пасивами;
— співвідношення спреду і чистого процентного доходу (різниці між процентними доходами та процентними витратами).
2. За валютною позицією:
— виявлення різниці між активами й зобов'язаннями, номінованими в одній валюті.
3. За позицією ліквідності:
— виявлення різниці між активами та зобов'язаннями з одним строком дії.
Завдання аналізу доходів і витрат банківського сектору полягають у зіставленні доходів, витрат і фінансового результату діяльності; у з'ясуванні факторів, які сприяють зростанню чи скороченню доходів і витрат; виявленні резервів.
Аналіз доходів — це:
♦ загальна їх оцінка; оцінка структури доходів; оцінка впливу на доходи різних
факторів.
Для загальної оцінки рівня дохідності порівнюють:
♦ доходи;
активи, що забезпечують доходи;
♦ прибутки;
дохідність однієї гривні активів. Аналіз витрат банківського сектору полягає у:
♦ загальній оцінці їх рівня; порівняльному аналізі структури
витрат;
♦ загальній оцінці запланованих і фактичних витрат;
♦ аналізі тенденцій, які склалися стосовно їх скорочення чи зростання;
проведенні розрахунків, що дають змогу визначати вплив окремих факторів на рівень витрат.
Метою аналізу прибутковості й рентабельності банку є виявлення кількарічних тенденцій, що склалися у формуванні обсягу одержаного прибутку та рівня рентабельності як банківського сектору загалом, так і за окремими видами діяльності — процентної, інвестиційної тощо.
Основними критеріями якісного менеджменту банківського сектору є його прибутковість, міцний фінансовий стан.
Аналіз ділової активності банківського сектору здійснюється за допомогою таких показників:
♦ рівень дохідних активів (відношення дохідних активів до всіх активів);
загальна кредитна активність (відношення наданих кредитів до загальних активів);
♦ загальна інвестиційна активність (відношення всіх інвестицій до всіх активів);
частка інвестицій у дохідних активах (відношення інвестицій до дохідних активів);
рівень залучення коштів (відношення залучених коштів до загальних пасивів);
частка міжбанківських кредитів у залучених коштах (відношення міжбанківських кредитів до залучених коштів);
коефіцієнт використання залучених коштів (відношення наданих кредитів до залучених коштів);
♦ додатковий коефіцієнт використання залучених коштів (відношення активів до залучених коштів).
У банківській практиці застосовують три методики аналізу фінансової стійкості і надійності банку:
експрес-метод на основі структурно-коефіцієнтного аналізу;
експрес-метод на основі коефіцієнтного аналізу; рейтингову систему.
Контроль за фінансовою стійкістю необхідно здійснювати за допомогою моніторингу. Моніторинг фінансової стійкості — це порівняння на підставі економічної інформації минулих і теперішніх показників.
Зовнішній аналіз фінансово-економічної діяльності банків із позиції державного моніторингу їх діяльності проводить Національний банк України. У ході аналізу визначається ступінь дотримання ними встановлених нормативів. По суті результати перевірки дотримання банками встановлених вимог є оцінкою їх фінансового стану, а певною мірою і фінансової стійкості.
Для керівництва це є підставою для прийняття відповідних управлінських рішень щодо розвитку банківського сектору та забезпечення його надійності й стабільності. Національний банк України націлює банки на відповідальне ставлення до прийняття певного комерційного рішення і на відкритість реальної фінансової інформації.
ВИСНОВКИ
п истема аналізу стану банків в Україні, безумовно, потребує знач-11 них змін — переходу від поточного аналізу до перспективного. Водночас зі змінами, що відбуваються в економіці держави, змінюються вимоги до банківської аналітики, яка перебуває у прямій залежності від трансформації ринку.
Зміни у політичній, правовій, економічній сфері держави потребують удосконалення методів та інструментів економічного аналізу і прогнозування діяльності як окремого банку, так і банківського сектору в цілому.
Реалізація підходів до організації роботи банків є інструментом, який орієнтує їх на економічно збалансовані рішення щодо розміщення активів та залучення коштів.
Національний банк України націлює банки на відповідальне ставлення до прийняття певного комерційного рішення і відкритість певної фінансової інформації.
□ Література
1. Козьменко С.М., Шпиг Ф.І., Волошко І. В. Стратегічний менеджмент банку. — Суми: Університетська кн脇, 2003. - 735 Ò.
2. Кириченко О.А., Міщенко В.І. Банківський менеджмент. — Київ: Знання, 2005. — 832 Ò.
3. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент у банку. — Київ: Київський національний економічний університет, 2004.-468 Ò.
4. Лавру шин О.И. Управление дея-тельностью коммерческого банка. — åÓÒÍ‚‡: Юрист, 2005. — 688 Ò.