Оцінка впливу іноземного капіталу на функціонування банківської системи

Наукова дискусія, яка ведеться останнім часом довкола питання щодо переваг і недоліків зростання частки іноземного капіталу у вітчизняній банківській системі, стимулювала Львівський банківський інститут (нині — Львівський інститут банківської справи) Національного банку України розробити науково-дослідну тему "Вплив іноземного капіталу на функціонування банківської системи України". Наприкінці 2006року в НБУ відбулося засідання круглого столу за попередніми результатами дослідження. В його роботі взяли участь провідні науковці науково-дослідних інститутів, вищих навчальних закладів Києва та Львова, фахівці Національного та комерційних банків України. Зі вступним словом до учасників засідання за круглим столом звернувся академік НАН України, доктор економічних наук, директор Державної установи "Інститут економіки та прогнозування НАН України" В.М.Геєць. Учений зазначив, що залучення нашої країни до процесів глобалізації світової економічної та фінансової системи зумовлює перенесення більшості позитивних і негативних явищ зовнішнього світу в українські умови, що матиме відповідні наслідки для розвитку фінансово-банківської системи. Присутність банків з іноземним капіталом у банківській системі України відповідає інтересам розвитку національної фінансової системи, сприяє залученню іноземних інвестицій та розширенню ресурсної бази соціально-економічного розвитку. Водночас слід зважати на низку фінансових ризиків, пов'язаних зі швидким зростанням частки іноземного банківського капіталу. Вони можуть призвести до втрати суверенітету у сфері грошово-кредитної політики, можливого посилення нестабільності, несподіваних коливань ліквідності банків, імовірного відпливу фінансових ресурсів. Усе це зумовлює актуальність дослідження впливу іноземного капіталу на роботу банківської системи України, а саме — його позитивних сторін та можливих ризиків. При цьому слід урахувати той фактор, наголосив учений, що власники іноземного капіталу, розпоряджаючись ним, передусім керуватимуться власними інтересами, а не пріоритетами розвитку банківської системи та економіки України. Тому вирішення питання про форми та масштаби розширення присутності іноземного банківського капіталу на вітчизняному ринку банківських послуг має підпорядковуватися стратегічним цілям соціально-економічного розвитку, підвищення національної конкурентоспроможності, економічної безпеки, зміцнення грошово-кредитної системи України. Як правило, на ранній стадії діяльність іноземних банків зводиться до обслуговування клієнтів із материнської країни. Потому основним мотиваційним фактором стає одержання ринкових переваг: потужні зарубіжні банки, пропонуючи складніші послуги, легко залучають кращих клієнтів, чим ускладнюють конкуренцію для решти банків. Починаючи з кінця 1990-х років спостерігається також переорієнтація іноземних банків на роздрібний ринок. Якщо приплив зарубіжного банківського капіталу регулюється та контролюється належним чином, структура банківської системи поліпшується, вітчизняні банки отримують більше стимулів для виходу на міжнародні фондові ринки, зростає ефективність трансмісійного механізму грошово-кредитної політики, а процентні ставки за кредитами знижуються. Таким чином, в Україні під впливом іноземного банківського капіталу можна очікувати створення якісно нового фінансово-економічного середовища, виникнення нових можливостей і нових проблем. Основні проблеми, пов'язані з приходом іноземного капіталу: — структурні ризики "залежного розвитку" та загострення через це всього комплексу економічних, соціальних та політичних проблем; — загрози "обвальної" глобалізації національної господарської системи та втрати економічного суверенітету; — загроза економічній безпеці країни внаслідок можливого неконтро-льованого відпливу капіталу та фінансових ресурсів. У підсумку В.М.Геєць наголосив, що основні напрями оптимізації допуску іноземного банківського капіталу мають знайти системне відображення під час розробки та реалізації національної стратегії розвитку банківської системи. А тому сьогодні одним із найважливіших завдань є розробка реальних практичних рекомендацій щодо визначення оптимальної частки зарубіжного капіталу в структурі капіталу українських банків, яка б, з одного боку, створювала здорове конкурентне середовище для вітчизняних банків і сприяла інтеграції національної фінансово-банківської системи у світовий фінансовий простір, а з іншого — не завдавала нищівного удару її стабільності. Крім того, особливої уваги заслуговують питання контролю за прибутками та їх вивезення за кордон, а також оподаткування отриманих доходів, інвестування тощо. Президент Асоціації українських банків О.А.Сугоняко у своєму виступі приділив увагу особливостям роботи міжнародних банків та іноземних фінансових структур в Україні. Метою їх діяльності, на його думку, є захоплення нових ринків, збільшення власної прибутковості. За цих умов особливо важливо розробити довгострокову стратегію розвитку банківської системи України, що, в свою чергу, потребує відповідного забезпечення. Основними складовими цієї стратегії мають бути принципи та механізми регулювання участі іноземного капіталу в українських банках. Сьогодні висловлюються різні, часом полярні думки щодо необхідності присутності зарубіжного капіталу в статутному фонді банків і доцільності квотування його частки в структурі банківських активів. На думку О.А.Сугоня-ка, потрібно на законодавчому рівні вводити дієвий механізм квот, причому кількісних. Така практика побутує у багатьох високорозвинутих країнах і нормально сприймається абсолютно всіма учасниками фінансових ринків. В Україні пропозиції щодо жорсткого нормування частки іноземного капіталу викликають необґрунтоване занепокоєння з боку урядовців і деяких науковців, які наполягають на тому, що введення будь-яких протекцій гальмуватиме лібералізаційні процеси та входження України в європейський і світовий фінансовий простір. Аналіз теоретико-методологічних за- сад впливу іноземного капіталу на роботу банківської системи України, проведений кандидатом економічних наук, професором, завідувачем кафедри економічної теорії Львівського інституту банківської справи НБУ Т.Я. Стеб-лій засвідчив, що у світовій практиці є приклади як позитивного (передача новітніх технологій, створення робочих місць, розвиток експортного потенціалу країни), так і негативного (односторонній розвиток економіки, створення сировинних придатків для країн-інвесторів, інтенсивне використання робочої сили за низької оплати праці тощо) досвіду залучення іноземних інвестицій. Доповідач зазначила: за статистичними підрахунками, для стабільного економічного зростання частка іноземних інвестицій повинна становити 20—25% від валового внутрішнього продукту країни. Отож Україна належить до тих країн, які мають значну потребу в іноземних інвестиціях. За інформацією Міністерства економіки, вона потребує понад 40 млрд. доларів СІЛА. Нині ж інвестовано у ЗО разів меншу суму (1.33 млрд. доларів). Упродовж 1992—2005 рр. в економіку України надійшло лише 5 193.8 ???. доларів, від 12.98% ‚до необхідної суми. За розрахунками вітчизняних економістів, залучення коштів лише із внутрішніх джерел може призвести до того, що період відродження української економіки триватиме 20 і навіть більше років. Тому вже нині виникає необхідність щорічного залучення іноземного капіталу в Україну на суму не менше 2 млрд. доларів. Ці ресурси дадуть змогу реконструювати пріоритетні галузі промисловості за п'ять років. При цьому слід ураховувати, що залучення іноземних інвестицій також потребує певних витрат: для залучення 1 млн. доларів середні витрати становлять ЗО тис. доларів. Банки-резиденти надають кредити під високі кредитні ставки та під заставу, що зумовлює значні витрати коштів і часу на оформлення потрібних документів. Тому багато підприємств надає перевагу кредитам банків-нерези-дентів або банків із переважною часткою іноземного капіталу, які використовують сучасні методи кредитування. Так, банки "ШГ-банк Україна" та "КАЛІОН С.А.-банк Україна" надають короткострокові банківські кредити на підставі підтвердження материнської компанії (Іхі оґ сотґогі) за ставкою ІЛВОК+1.45%. Довгостроковими кредитами в українських банках є кошти, надані в тимчасове користування терміном на один рік плюс один день. Такий термін є замалим для реалізації інвестиційної діяльності та отримання від неї прибутків. Водночас, наприклад, "ХФБ-банк Україна" надає довгострокові кредити на термін до шести років під заставу майна вартістю 175% від вартості кредиту, причому відсотки за такими кредитами значно нижчі, ніж відсотки у банках-рези-дентах (LIBOR+2.25%). Причиною активнішої співпраці вітчизняних виробників із банками-нерезидентами і банками з переважною часткою іноземного капіталу є гнучка політика, зручні умови відтермінування платежів, легкість укладення договорів, можливість отримати додаткові кредити. Завідувач відділу Інституту регіональних досліджень Національної академії наук України, доктор економічних наук, професор М.АКозоріз у ході обговорення питання теоретичних засад впливу іноземного капіталу на роботу банківської системи України сконцентрувала увагу на негативних тенденціях, які є та можуть виникати в майбутньому в результаті неконтрольованого функціонування банків із часткою іноземного капіталу. Темпи опанування іноземними банками вітчизняних фінансових ринків доволі високі. За 2 роки і 8 місяців частка іноземного капіталу в статутному капіталі вітчизняних банків зросла більш як удвічі. У зв'язку із цим виникає низка запитань: — чим це загрожує для безпеки розвитку вітчизняної банківської системи' — які обсяги іноземного капіталу потрібні Україні для забезпечення ефективного розвитку національної економіки, реалізації її інноваційної моделі за раціонального використання власних фінансових ресурсів' — які пропорції між потужностями іноземних і вітчизняних банків можуть вважатися раціональними в умовах України' — як забезпечити конкурентоспроможність банківської системи за присутності іноземних банків на вітчизняних фінансових ринках' — як знизити ризики втрати позицій вітчизняними банками за наявності конкурентних переваг іноземних банків' "Сьогодні немає змоги протистояти процесам глобалізації у фінансовій сфері. Але можна й потрібно протистояти і протидіяти впливу негативних факторів, притаманних цим процесам на нинішньому етапі їх розвитку. Необхідно управляти процесами входження іноземних банків на вітчизняний фінансовий ринок, регулювати їхню діяльність у тих напрямах, які відповідають інтересам вітчизняної економіки, забезпечують стабільність функціонування вітчизняної банківської системи", — зазначила професор МАКозоріз. На її думку, доцільно ухвалити Закон України "Про діяльність іноземних банків та банків з іноземним капіталом", у якому регламентувати їх діяльність у напрямах реалізації важливих для національної економіки питань, пов'язаних із забезпеченням інвестиційних потреб її розвитку. Із цікавою інформацією ознайомив учасників засідання за круглим столом викладач кафедри вищої математики Львівського національного університету імені Івана Франка В.В.Бабенко. Проведений ним статистичний аналіз впливу іноземного капіталу (ІК) на функціонування банківської системи України за допомогою змістових блоків змінних засобів пакета статистичного аналізу 8іа-Іійіса 6.0 у розрізі абсолютних і відносних показників дав змогу стверджувати: 1. Зростання обсягів статутного капіталу банків з ІК супроводжується зростанням обсягів статутного капіталу всіх діючих банків, істотним скороченням загальної кількості банків та банків із часткою ІК у статутному капіталі. Дещо збільшується кількість банків зі 100-відсотковим ІК та банків, що мають ліцензію на банківську діяльність. Зростає вартість цінних паперів у портфелі банків на продаж та інвестиції. Дещо знижуються доходи й витрати банків, однак чистий прибуток при цьому зростає несуттєво; 2. Підвищення обсягів статутного капіталу банків з ІК супроводжується зростанням практично всіх показників кредитування економіки України. Виняток становлять показники: за секторами економіки — кредити некомерційним організаціям, що обслуговують домашні господарства (які дещо знижуються); за видами економічної діяльності — кредити державному управлінню (котрі не залежать від даного фактора) та кредити в екстериторіальну діяльність (які дещо зменшуються); 3. Депозитна діяльність банківської системи в основному пов'язана зі зростанням обсягів статутного капіталу всіх діючих банків, однак збільшення обсягів депозитів в іноземній валюті, зокрема, строкових, а також депозитів фізичних осіб до запитання в іноземній валюті зумовлене саме зростанням обсягів статутного капіталу банків з ІК; 4. На фінансовий результат діяльності банків збільшення частки ІК впливає слабко (дещо знижуються доходи і витрати, але збільшується чистий прибуток). Водночас збільшення статутного капіталу банків з ІК супроводжується змен- шенням частки банків з ІК у загальній кількості банків. Зростання частки статутного капіталу банків зі 100-відсотковим ІК зумовлює також зниження вартості портфеля пайової участі банків; 5. Зростання частки банків з ІК супроводжується перерозподілом кредитів на користь кредитів в іноземній валюті. Зі зростанням частки банків зі 100-відсотковим ІК збільшується частка кредитів в іноземній валюті для фізичних осіб та частка довгострокових кредитів. Водночас зростає частка кредитів у національній валюті для суб'єктів господарювання. За секторами економіки внаслідок зростання частки банків зі 100-відсотковим ІК спостерігається збільшення частки кредитів у фінансовий сектор та в сектор домашніх господарств, а за цільовими вкладеннями — частки інвестиційної діяльності. Щодо видів економічної діяльності, то зростання частки банків з ІК супроводжується зниженням частки кредитів у рибне господарство, обробну промисловість, оптову і роздрібну торгівлю, транспорт, фінансову діяльність, освіту, охорону здоров'я, колективні та громадські послуги і зростанням обсягів кредитування будівництва та готельного і ресторанного бізнесу. Водночас спостерігається скорочення частки кредитів у добувну промисловість та енергетику і зростання частки кредитів в операції з нерухомістю та державне управління; 6. Збільшення частки банків з іноземним капіталом супроводжується зростанням частки депозитів у іноземній валюті та частки строкових депозитів, окрім строкових депозитів для фізичних осіб, на які цей фактор не впливає. Доцент кафедри банківської справи Львівського інституту банківської справи НБУ, кандидат економічних наук В.В.Рисін сконцентрував увагу присутніх на досвіді залучення іноземного капіталу в банківські системи країн Центральної та Східної Європи. За його словами, основними причинами розширення діяльності банків економічно розвинутих країн за кордоном є: зростання міжнародних торговельних оборотів, збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій, глобалізація фінансових ринків, стирання кордонів між банківською справою та ринком капіталів, просування великих банків услід за своїми клієнтами, вихід банків на менш розвинуті ринки, щоб реалізувати свої конкурентні переваги, злиття транснаціональних та регіональних банків з метою підвищення конкурентоспроможності останніх, участь у приватизації та модернізації банківських систем країн із перехідною економікою. Найстрімкіше процес надходження іноземних інвестицій у банківський сектор розвивався у країнах Центральної та Східної Європи (ЦСЄ): за період із 1996-го по 2002 рік частка активів, підконтрольних іноземним банкам, у загальній сумі активів банківської системи зросла з 22 до 71%. На банківських ринках усіх країн цього регіону (за винятком Словенії, де уряд обмежував присутність іноземного банківського капіталу) домінують іноземні банки, більшість яких походить із країн "старого" Євросоюзу. У таких країнах, як Словенія і частково Польща важливу роль відіграють також банки з державною формою власності: у Словенії їм належало 40.7% від загальної суми активів банківської системи, у Польщі державні банки контролювали 25.3% активів (за станом на кінець 2002 року). Дослідження особливостей функціонування іноземного капіталу в банківських системах країн ЦСЄ дало підставу для таких висновків; 1. Процес надходження іноземних інвестицій у банківський сектор країн ЦСЄ особливо активізувався у другій половині 1990-х років. Його наслідком на сьогодні є повне домінування банків з іноземним капіталом на ринку банківських послуг більшості зазначених країн; 2. Стратегія виходу великих західноєвропейських та американських банків на ринки країн ЦСЄ здебільшого передбачала поступовий рух від представництва до безфілійного банку з подальшим розвитком мережі власних філій чи поглинанням великого місцевого банку або широкомасштабну експансію шляхом придбання потужного банку з наявною розгалуженою мережею; 3. Приплив іноземного банківського капіталу призвів до посилення процесів концентрації у банківському секторі, в результаті чого кількість банків скоротилася та з'явилися надпотужні банківські групи, що контролюють значну частку сумарних активів банківських систем; 4. Важливими чинниками припливу іноземного капіталу в банківські системи країн ЦСЄ стали лібералізація фінансових систем та адаптація банківського законодавства до вимог Євросоюзу, що сприяло ліквідації будь-яких бар'єрів на шляху експансії західноєвропейських банків; 5. Понад 90% від загального обсягу іноземних інвестицій у банківські системи країн ЦСЄ походить із західноєвро- пейських країн. Найактивніші інвестори — французькі, італійські, німецькі та австрійські банки. Доцент кафедри банківської справи Львівського інституту банківської справи, кандидат економічних наук О. О. Другов зупинився на результатах дослідження основних ринкових ризиків, пов'язаних зі збільшенням частки іноземного капіталу в банківській системі. Серед них — втрата контролю за банківською системою з боку вітчизняних інвесторів, імовірність зниження стабільності її роботи внаслідок відпливу іноземного капіталу, порушення роботи конкурентного механізму ринку банківських послуг. Реалізація цих ризиків та сила їх впливу на діяльність банківської системи залежить від рівня її розвитку та конкурентоспроможності, ступеня відкритості для іноземних інвесторів вітчизняної фінансової системи та економіки загалом, механізмів регулювання припливу іноземного капіталу, стабільності економічної ситуації в країні. Результати аналізу українських умов щодо сприйняття ризиків залучення іноземного капіталу засвідчили його доволі високий рівень, що зумовлюється: відносно слабким, за європейськими мірками, розвитком банківської системи та низькою конкурентоспроможністю вітчизняних банків; високим рівнем відкритості для іноземних інвесторів; фактичною відсутністю механізмів регулювання припливу, рівня та якості іноземного капіталу в банківській системі; відсутністю гарантій довгострокової стабільності у країні. Стабілізація економіки, яка спостерігається останніми роками, не дає гарантії, що не виникнуть економічні кризи в найближчому майбутньому, — їх причиною може стати політична ситуація, зміна світових цін на енергоносії тощо. Аби усунути негативні наслідки у разі реалізації ризику втрати контролю за банківською системою з боку вітчизняних інвесторів, Національному банку доцільно задіяти механізм виконання банками обов'язкових економічних нормативів, а саме: запровадити норматив мінімальної частки інвестування банками за участю іноземного капіталу вітчизняних підприємств. Кроком до посилення підтримки вітчизняної економіки та підвищення стабільності роботи банків з іноземним капіталом є також перегляд мінімального розміру регулятивного капіталу для банків із частковою та повною участю іноземного капіталу в бік його збільшення. Ризик зниження стабільності роботи банківської системи потребує, по-перше, розробки чіткого механізму відбору потенційних претендентів на купівлю значної частки вітчизняного банку чи заснування банку з іноземним капіталом. По-друге, з метою підтримки стабільності роботи банківської системи, що є стратегічно важливим фактором для подальшого розвитку вітчизняної економіки, доцільно застосовувати протекціоністські заходи: встановити максимальну частку іноземного капіталу в капіталі української банківської системи. Зі світової практики відомо, що оптимальне значення цього обмеження, яке дає змогу залучати іноземний капітал в економіку, не допускаючи суттєвого ризику погіршення стабільності роботи банківської системи, становить 49%. Щоб знизити ризик порушень роботи конкурентного механізму банківського ринку в Україні, доцільно з урахуванням світового досвіду розробити й задіяти механізм підвищення конкурентоспроможності вітчизняних банків, а поки її рівень є відносно низьким — запровадити систему протекціоністських заходів. Оцінюючи заслухані на засіданні круглого столу доповіді, завідувач відділу досліджень розвитку та регулювання фінансових ринків Державної установи "Інститут економіки та прогнозування НАН України", доктор економічних наук, професор О.І.Бара-новський зосередив увагу на проблемі зворотної дії закону стосовно реалізації обмежувальних заходів щодо іноземних банків. Банки зі 100-відсотковим іноземним капіталом і банки за участю іноземного капіталу діють в Україні з 2001 року, і їх входження в український фінансовий ринок ґрунтувалося на зовсім інших умовах. Це необхідно враховувати при запровадженні будь-яких обмежень — кількісних чи якісних — щодо діяльності банків з іноземним капіталом у нашій державі. По-друге, аналізуючи діяльність цих банків, не слід обмежуватися тільки узагальненою інформацією про діяльність банківської системи, наданою Національним банком. Варто скористатися даними, які надають про свою роботу безпосередньо банки зі 100-відсотковим іноземним капіталом і банки з переважною часткою іноземного капіталу, та з'ясувати, як змінюються показники їх діяльності. Дослідження, проведене австрійськими науковцями щодо зміни ефективності використання власного капіталу та активів у країнах Центральної і Східної Європи, свідчить, що прихід іноземного капіталу неоднозначно впливає на розвиток національних банківських систем. Досліджувані країни поділили на три групи: першу, де з приходом іноземного капіталу ефективність банківської діяльності зросла; другу, де суттєвих змін не відбулося; третю, де прихід іноземного капіталу призвів до погіршення фінансових результатів діяльності банків. Цікаво, що до третьої групи потрапила Естонія — країна, де частка іноземного капіталу перевищує 97%. У1996 році показник ефективності використання власного капіталу в цій країні становив 30% (за частки іноземного капіталу 3%), у 2003 році він знизився до 12%. Те ж стосується й ефективності використання сукупних активів: зафіксовано її зниження із 2.5 до 1.5%. Ця тенденція характерна також для країн, що претендують на членство у Євросоюзі з 2007 року, — Болгарії та Румунії. Проте, наприклад, у Чехії іноземний капітал сприяв підвищенню ефективності використання як власного капіталу, так і активів. У Польщі, Латвії та Литві ці показники істотно не змінилися. Професор О.І.Барановський запропонував розробити механізм контролю, який би дав змогу визначати і враховувати ринкову капіталізацію банків: "Доки ми не прийдемо до котирування акцій банків на біржі, реєстрів акціонерів тощо, проконтролювати власників того чи іншого банку не вдасться. Ціна банку має визначатися ринком, а не шляхом переговорів. Тому в подальших дослідженнях слід звернути увагу на проблему ринкової капіталізації українських банків". Полеміку загострив доктор економічних наук, професор М.І. Савлук, який наголосив на необхідності поглиблення теоретичних засад вивчення даної проблеми. На його думку, іноземні банки за відсутності чітких дій уряду і Національного банку можуть захопити вітчизняний ринок. Тому сьогодні важливо не допустити монополізацію українського банківського ринку іноземними господарями. Не менш важливим питанням є вплив зростаючої частки іноземного капіталу в банківській системі України на темпи економічного зростання. Іноземні банки передусім кредитують своїх клієнтів — підприємства за участю іноземного капіталу. Можливість отримати кредит у такому банку для українського підприємства є обмеженою. За таких умов вітчизняним банкам буде вкрай важко відстоювати свій сегмент на ринку. Звідси випливає висновок: частку інозем- ного капіталу в банківській системі України потрібно обмежити, причому не 49, а 40 відсотками. На думку М.І.Савлу-ка, 49-відсоткове обмеження частки іноземного капіталу в структурі національних банківських активів не дасть очікуваного результату, оскільки ця частка обов'язково перейде за 50%. Виважену позицію в дискусії зайняв директор Харківського інституту банківської справи Національного банку України, доктор економічних наук, професор О.В.Васюренко. На його думку, не так важливо, чий капітал функціонує у банківській системі. Іноземний капітал — це шлях до підвищення капіталізації вітчизняної банківської системи. І контролювати доцільно не іноземний капітал як такий, а діяльність самих банків, насамперед вітчизняних. Підвищення їх капіталізації — ось завдання, вирішення якого сприятиме успішному розв'язанню проблеми присутності іноземного капіталу в банківській системі України. За результатами виступів доповідачів та обговорення учасники круглого столу схвалили попередні результати розробки наукової теми "Вплив іноземного капіталу на функціонування банківської системи України" та окреслили подальші напрями наукових досліджень із цієї проблематики: 1. Моделювання розвитку банківської системи України та виконання нею основних функцій за умови різного ступеня участі в ній іноземного капіталу; 2. Аналіз досвіду Польщі щодо позитивних і негативних аспектів залучення іноземного капіталу в банківську систему та вивчення можливості впровадження його надбань в українській фінансовій системі з урахуванням мінімізації потенційних ризиків; 3. Розробка прикладних механізмів зниження потенційних ризиків і загроз для вітчизняної банківської системи та економіки в цілому, пов'язаних зі зростанням участі іноземних банків у банківській системі України. Анжела Кузнєцова, Олексій Другов, Віталій Рисін,